Сьогодні ще один день пам’яті, коли суспільство буде плакати по-справжньому, а його (суспільства) виборна еліта, натягнувши однотипні м’яті костюмчики, заллється крокодиловим стогоном і нашпигує в медіа слізних картинок.

Адже для них це всього лише ще один «День тотального лицемірства», але також можливість задешево нагадати про себе потенційному виборцю. «Гей, а давайте ми розповімо вам ще більше про розрив «великого договору про дружбу» з РФ, спішний вихід з СНД і Іловайських героїв». Скільки крутих інформаційних приводів відразу. Можна ж стільки зібрати лайків / репостів і покупних захоплень. Оплески в злиденній країні коштують зовсім недорого…

Чому ці політики так полохливі, боягузливі, але нескінченно жадібні? Чому вони явно поспішають встигнути кудись? Чому до них суцільна недовіра? Тому що кожен з них продає тільки брехню.

Просту таку брехню, де свій / чужий і «я хочу жерти». Або свою важкоприховану пристрасть до накопичення. Або дурість, костляво упаковану провінційними СММ-никами і pr-никами в олігофренічні картинки і бордики. Будучи дрібними за людськими мірками істотами, вчорашні, сьогоднішні і навіть завтрашні політики приходять до нас з двома цілями.

Перша – вони хочуть банально реваншуватися. Повернути собі статуси, кабінети, помічників і право говорити від імені держави деінде на зльоті старих брюссельських циніків… Друге – вони сподіваються отримати монопольне право на жратву. Смотрящіх. Галузі. Бюджети… Чиста прагматика. Де тут людина і держава? Ніде. І ніколи. Тому що занадто дрібні.

Не хочуть відповідальності. Боягузливо перекидають вину на саме суспільство. Їм потрібні тільки статуси і посади. Ніякої держави, ніякої стратегії, ніякого завтра. А ще – ніхто не хоче ні з ким домовлятися. Все або нічого. Банальна вулична бійка. Тому і заграють всі нинішні політики виключно з найбільш примітивними почуттями людей. «Бийте чужих і почнемо разом смачно жерти!» І неважливо, що 99% від тих, хто беруть участь у цій битві на боці того чи іншого брехуна в фіналі нічого не отримають. Свій чужий.

Вам – право вмирати за країну, платити за нашу дурість, вбивати один одного, стояти на колінах в чужих країнах. Нам (політикам) – всього лише треба вчасно привітати вас з черговою священною датою. Хіба це не чесно?

На жаль, але навіть кров героїв – на площах або в окопах вічної війни – не позбавила нас від ілюзій, що боягузливі боги можуть подорослішати і вивчити абетку справедливості. А політичний світ брехливий, цинічний і зовсім байдужий до стогонів простаків. І раз ми готові і далі купувати брехню, то чому б продавцям не продавати все підряд? Гордість, честь, смерті власних співгромадян? А як інакше?..

Людинолюбство міністра Супрун

Що робити? Нічого. Просто дивитися. Щоб спокійно побачити, як на обличчях нинішньої еліти ефектно проступають ознаки швидкого розкладання. Їм залишилося зовсім трохи. Справжній світ зовсім не любить дрібних боягузливих брехунів…

Михайло Подоляк, політтехнолог