Про поток інформації і мету
Мета – це все. Якщо її тримати перед собою, тобі жодні перешкоди не страшні. Потрібно завжди пам’ятати, куди ти йдеш.
Маніпуляція – це вплив на поведінку. Є різні види маніпуляцій. Буває, що ви мною маніпулюєте, і я розумію, що ви це робите, проте піддаюся. Це називається переконання.
Є приховані маніпуляції, підступні. Коли я не розумію, що ви мною керуєте, думаю, що сам обираю. Ці, звичайно, цікавіші. Для політиків, наприклад, для спецслужб.
Про підступні маніпуляції
Метою маніпуляцій є самосвідомість людини. Завжди б’ють по самооцінці та самосвідомості. Тобто по відповіді на запитання «хто я такий?»
Основною мішенню всіх цих психологічних війн і медійних, хай там хто їх проводив, є свідомість домогосподарки – простої людини, обивателя. Є ми такі розумні й усе знаємо про маніпуляції, можемо їх викрити. Знаєте, як деякі кажуть: «Це примітивна маніпуляція». Просто не на них розрахована. Розумників жменька.
Якщо говорити про Україну, про Росію, то важливо переманіпулювати домогосподарок або домогосподарів
От є вибір Достоєвського: ти тварина тремтяча, чи право маєш? Їх переконують, що ти тварина тремтяча, що нехороші люди зверху тобою керують, тебе обманюють, обкрадають. Самооцінка повзе вниз. Вона провалюється крізь певний критичний рівень, а далі вступає правило, що голодний не бунтує. Завжди бунтують ображені.
Завдання маніпуляцій – образити людину так, щоб вона пішла і взяла Зимовий, наприклад. Але маніпуляції просто так не проводяться. Це завжди частина кампанії. Усі політичні, економічні, військові результати є частиною кампаній. Організованих, спланованих, проведених.
Про маніпуляції політиків
Дивіться, є під Верховною Радою незрозуміло що. Аматорський бездарний спектакль. Сценарист, думаю, Адміністрація президента.
Протестувати по-новому: чи варто порівнювати мітинги під Верховною Радою з Майданом?Ну, сценаристів багато – кожен грає свою скрипку. Але 65% я відвів би на АП.
Кульмінація досягає певного рівня. У пресу вкидають інформацію про штурм ВР. Тривають бійки, затримки, димові шашки.
І раптом трапляється подія в Харкові. Я пишу допис про неї – 1,5 тис. коментарів. Я дивлюся, хто коментує: 70% – боти.
Навіщо ботам це коментувати? Я натякаю на те, що це організована кампанія із відволікання уваги.
Практично ніколи не вигадують приводи. За винятком російської пропаганди з розп’ятим хлопчиком. Беруть реальну подію і роздувають. Вона була дуже зручною мішенню для атаки: мажорка, туфлі за 800 євро, донька прокурора. Народна увага, яке мала бути прикутою до Ради, різко переключилася на подію, на загибель людей.
Зауважте, що це вигідно обом сторонам. Це характерна риса українського політичного життя і взагалі політичних маніпуляцій. Бо ті, хто за штурм ВР, умовно кажучи, крутять тему, що влада погана, не може впоратися з валом злочинності, підтримує мажорів тощо. Ті, хто проти штурму, теж крутять цю тему, аби відвернути увагу на користь події.
Про порядок денний
Щоб фільтрувати, спочатку потрібно захотіти фільтрувати. Основна проблема в тому, що переважна більшість не хоче фільтрувати інформацію. Вона хоче хавати.
З одного боку, справа дуже непроста, а з другого – дуже проста, якщо є бажання розібратися. Але боротьба за це бажання являє собою основну проблему.
Кому вірити? У секретному американському підручнику з інформаційно-психологічної боротьби перший же рядок: головне – захопити порядок денний.
Зараз усі говоримо про майдан під ВР. Одні кажуть: це фейк, не треба говорити про майдан під Верховною Радою, нами маніпулюють. Розмови – це що? Розмови про майдан під ВР. Так воно працює. Порядок денний захопили. А щоб поставити порядок денний, потрібно натиснути три нескладні кнопки: безпека, тривожність, бажання належати до значимої групи.
Про кнопки
Ви маєте викликати тривогу повідомленням. Збирається Третій Майдан, російські дивізії на кордоні, летить страшний метеорит, дикі собаки кусають людей, діти вмирають від щеплень тощо.
Володимир Парасюк про депутатів-брехунів, незрозумілу медреформу та відкриті спискиПотім обов’язково потрібно викликати почуття провини. Поки пацани там, в окопах, ви тут, сволота, в Києві жируете. Або ви не платите на армію.
Потім потрібно натиснути на потребу в безпеці. Дивізії можуть усе ж таки перейти кордон, а собака може і вас вкусити. Потім запропонувати вихід із проблеми, сформувати очікування: вихід буде таким і до такого моменту. Якщо, наприклад, біла жінка очолить Україну. Потім потрібно позначити належність до значимої групи, заохотити. У першій половині кнопок ми непокоїмо, а в другій заохочуємо і ведемо в певне місце. Спочатку моторошно лякаємо, а потім показує вихід, формуємо очікування. Наприклад, заплати на армію – і ти вцілієш. Або навпаки: не плати на армію – і не буде війни.
Формується очікування, приналежність до значимої групи – «шануймось, браття, бо ми цього варті», «ми українці», «ми не допустимо», «ми відбили страшний напад Росії», «Україну поважають у світі», «українці – найкращі солдати, вони б’ються до кінця». Щоб ви відчули себе членом значимої групи, яка щось вирішує. Ось ті, хто на Майдані – молодці. Почуття гордості – це туди ж. Самовихваляння.
Потім що? Пообіцяти нагороду. Якщо ти зробиш це, то буде ось що. Із кнопок, а їх тут дев’ять, потрібно натиснути три, щоб меседж спрацював. Їх часто пакують у символи або короткі повідомлення, меми, демотиватори, фрази правильно розставляють. Емоційно подають як три в одному.
Про реакцію на маніпуляції
Співвідношення, як у підтримці Путіна. 86% тотально залежні, вони зовсім не критичні до цього. 14% намагаються боротися, але судять неправильно, криво-косо. Єдина їхня заслуга, що вони намагаються боротися. Десь від 0,5% до 1,5% думають самостійно.
Але у ситуації великих криз і проблем усе падає. 86% збільшуються до 95%, 14% перетворюються на 3%, а розумних стає дуже мало.
Із приводу того, що коїться під ВР. Люди з глузду з’їхали. Коли ще не було катастрофи в Харкові, що було видно в соцмережах? Усі лідери думок дали простирадла в Facebook. Кожен пояснює, кожен дає рецепти. Причому як ті, хто за протест, так і ті, хто проти протесту.
Нікому не спадає на думку поставити найпростіше запитання: а чого це раптом ви всі сполошилися, навіщо писати простирадла? А знаєте, навіщо писати? Людина помилилася у своїх очікуваннях. Коли вавка в голові її зсередини непокоїть. А коли вавка утворюється? Коли чекав одного, а вийшло інше.
Тепер питання до всіх цих блогерів, «ломів» (лідерам громадської думки, – ред.) і всіх, хто їх читає: як так вийшло, що ви чекали одного, а вийшло зовсім інше? Тепер ви змушені виправдовуватися. Усе це потрібно лише тим людям, які погано оцінюють реальність.
У плануванні лише дві помилки: недооцінка та переоцінка.
Про лідерів думок
Лідери думок зазвичай належать до цих 14%. Лідерів думок, які належать до 1,5%, у нашій країні дуже мало. На пальцях однієї руки можна перерахувати.
Валентин Наливайченко про причини корупції, маніпуляцію влади і подальші протестиТі, хто належать до 14%… Якщо їх купили, то сам факт покупки свідчить про те, що людина несамостійна. За фактом покупки, за фактом участі в усьому цьому в неї є несамостійне мислення.
Це означає, що вона підпадає під ту саму епідемію, що й усі. Тільки може якось опосередкувати все це і простирадло написати. Але чим довше простирадло, тим очевидніше, що людина розбирається в своїх думках, мізках.
Я такою нісенітницею не займаюсь, бо зазвичай правильно оцінюють ситуацію. Всяке буває, життя наше складне, але щоб я помилився в ядрі явища – такого не пам’ятаю.
Колективне божевілля з приводу Ради, харківського інциденту, оболонського інциденту показує, що публіка, яка коментує, дуже далека від реальності. Вона її кепсько оцінює. Отже, в них у голові повний безлад. Величезна система фільтрів, надходить перекручена інформація, неправильно ухвалюють рішення, неправильно оцінюють, заднім числом починаємо всім і самим собі пояснювати, чому помилилися.
У мене питання до 86%: коли ви читаєте бекання цих розумників із-поміж 14% і орієнтуєтеся на когось, що у нас у країні з оцінкою реальності? Її немає – повний треш. З одного боку, впливу 1,5% не видно. З другого боку, якщо їх не було б, суспільство розвалилося б, бо вони як вітамін, який не дає початися інформаційній цинзі.
Про інструменти впливу на людей
Усе доволі просто. Достатньо поставити сцену, гучномовець, зібрати воїнів АТО, підняти певні прапори, кільком лідерам заявити і почати кричати. Плюс виставляє поліція. Це вже провокація, бо людина в захисті завжди викликає бажання вдарити. Саме тому англійські поліцейські не носять захист.
Далі ми потрапляємо в патерни. Є ж іще патерни: злочинна влада – Майдан. Ми всі розуміємо, що коли будівля органу державної влади оточена протестувальниками, це «ура, Майдан». А ми за Майдан – це апріорі добре. Чи погано, якщо хтось початково проти. У всякому разі, публіка включилася. А щоб відстоятися осторонь, подивитися тверезими очима, потрібно належати до 1,5%.
Про Майдан
Люди двічі збиралися коли? Коли країну розвертали у бік Росії. Це була колективна форма самозахисту нації проти розвороту геополітичного курсу. Жодні інші Майдани в Україні не вдавалися досі. Можливо, колись вдадуться.
От якщо Порошенко почне розвертати нас у бік Росії, моментально буде страшний Майдан. Але поки цього немає. Ні фінансовий, ні податковий, ні мовний, ні релігійний майдани не вдалися. Є найстрашніша загроза: розворот не в той бік. Коли історична доля змінюється, народ виходить на форму колективного самозахисту.
Але обидва Майдани тримало телебачення. Величезне медійне накачування. А цей «майдан» якийсь із центральних каналів підтримає? Ні.
