Про справу Романа Сущенка

Процесуальне ознайомлення зі справою Романа Сущенка близиться до фіналу. Уже ознайомилися з восьмим із десяти томів. Залишаться речові докази – переважно відео- та аудіозаписи. Після цього буде обвинувальний висновок. Його готує слідство, передають для затвердження в прокуратуру, а та вже справу передає в суд. Можливо, це станеться в другій половині січня, коли призначать попередні слухання. У лютому, може, почнеться вже основний суд.

Справа Сущенка містить держтаємницю. У зв’язку із звинуваченням за статтею 276 КК РФ “Шпигунство” його справа закрита. У суді братимуть участь лише учасники процесу.

Із того, що можу повідомити без деталей, які заборонено оприлюднювати, вся фабула справи – стосунки двох людей. Один із них – головний свідок звинувачення, військовослужбовець, другий – власне Роман Сущенко, журналіст. Говорили вони переважно про вторгнення Росії в Україну. Грань між тим, що слідство вважає шпигунством, і тим, що ми вважаємо журналістським розслідуванням, дуже хитка. Мій підзахисний не дає свідчень, фактично ніяк не бере участь у справі. Вважаю, що це не підпадає під дію об’єктивної сторони, статті 276. Слідство вважає інакше. Але, як на мене, для всіх очевидне політичне замовлення цієї справи, бо Роман Сущенко благополучно проживав шість років у Парижі, будучи кореспондентом агентства Укрінформ. Навіщо йому треба було займатися шпигунством, їздити до Росії. Ось із цих двох його поїздок склалася велика кримінальна справа на 10 томів, що нібито він намагався дізнатися інформацію щодо національної безпеки Російської Федерації.

У Росії Сущенко зупинявся у родичів. Він не заперечує, що спілкувався з цією людиною. Знав 25 років. Чоловік працював на ФСБ. В основу справи лягли його свідчення і аудіо- та відеозаписи, які було зроблено під час оперативних заходів.

Про обмін політв’язнів

Роман Сущенко точно не може потрапити в списки на обмін. Росія не визнає, що ті українські громадяни, які перебувають під судом і слідством у Російської Федерації, підпадають під дію норм Мінських угод, де йдеться про заручників. Це принципова позиція, бо Росія не вважає себе учасником цих угод, лише гарантом і посередником. Тому тих, кого в міжнародній класифікації вважають політв’язнями, Росія такими не визнає – політв’язнів у Росії немає, як і політичних справ. У цьому сенсі як Сущенко, так й усякий, хто вкрав сайку в булочній – це одні й ті самі кримінальні особи.

Нова гра Путіна: навіщо російських офіцерів вивели з Донбасу

Путін на прес-конференції говорив про обмін тих, хто перебуває на Донбасі та, з другого боку, в Києві. Причому Росія має дуже дивну позицію: вона вважає, що російські громадяни, які потрапили в полон на Донбасі, повинні підпадати під дію Мінських угод. Бачимо, що окремих осіб уже звільняють, зокрема російських громадян, які в цей обмін повинні бути включені. А чомусь щодо українських громадян, які в Росії притягнуті до відповідальності, ця логіка не дозволяє включити їх в обмін. Це один із каменів спотикання між Росією та Україною в переговорах у Тристоронній контактній групі в Мінську. Тому Роман не буде звільнений за Мінськими угодами, як і Олег Сенцов, і будь-який інший з українських політв’язнів. Стосовно домовленості щодо того, що 76 людей повинні повернутися в Україну, а 304 – на територію ОРДЛО, точно не скажу. Усе ж таки обмін відбуватиметься безпосередньо на якихось осіб. Зокрема, військовослужбовця Агеєва, якого в Старобільську судять. Це контрактник ГРУ, який потрапив у полон на Донбасі.

Багато адвокатів кажуть, що обміняти значно легше, якщо все це робити тихо, а не дратувати Путіна. Нехай вони покажуть приклади, кого вони обміняли в такий спосіб. Щодо Сенцова так починалася ситуація. І що? Сенцов уже чотири роки перебуває в ув’язненні. Моя методологія інша. Звичайно, це не діє щодо всіх. Є справи, в яких дуже важко привернути публічну увагу до тієї або іншої людини. Хто зараз знає в Україні про українського громадянина Сергія Литвинова? Його засудили в РФ за розбій.

Є люди, яких можна, користуючись цією методологією, врятувати. Не виграти суд, не домогтися звільнення, а саме врятувати. Так, завдяки політичному тиску, переговорам тощо. Щодо когось це зробити неможливо. Мій досвід – це не лише Ільмі Умеров, якого обміняли на російських оперативників ФСБ, і не лише Надія Савченко. Використовуючи свій метод публічного захисту, я значно ефективніший. Ми називаємо це політичною адвокатурою. По-тихому можна і 20 років відсидіти. Теж вважатимуть, що звільнили.

Про сумбурну Надію Савченко

Із Савченко ми посварилися на початку липня, бо я вважав, що вона робить дуже дивні заяви. До мене не було претензій до моменту, поки вона не вийшла з тюрми 25 травня 2016 року. Те, що вона обрала як політик тактику співробітництва з окупованими Донецьком і Луганськом, їздити в Мінськ на зустрічі з цими так званими лідерами маріонеткових республік – неправильно.

Бачимо долю Ігоря Плотницького. Його скинули зі столу – і все, немає його. Я мав рацію – потрібно натиснути на Москву і вимагати вирішення проблеми українських політв’язнів і заручників. Вона зайнялася політикою. Її вчинки нехай оцінюють українські громадяни. Вони можуть голосувати або не голосувати за неї на майбутніх виборах у парламент. А ставлення до неї як до моєї колишньої підзахисної я не змінив. Не вважаю, що Савченко агент. Вона реально голодувала. Не варто навішувати на неї зайвих собак. Вона і без нашої допомоги навісить. Імпульсивний характер і політична нерозбірливість їй нашкодили.

Марина Ставнійчук про допит Саакашвілі та боротьбу за громадянство

Савченко людина сумбурна, а у таких людей розрахунок на останньому місці. Вона не в змозі розраховувати на багато ходів уперед. Її імпульсивність їй заважає. У політиці взагалі холодний розрахунок більше допомагає досягти результату. Люди, які володіють таким розрахунком, і ми таких в українській політиці бачимо, множать кількість союзників, а не кількість ворогів. У Савченко це не вийшло.

Коментувати справу внутрішньої української політики – річ невдячна, особливо мені, росіянину. Бажаю Надії Савченко якнайкращого, але вважаю, що щодо українських ув’язнених вона зайняла абсолютно неправильну позицію. Те, що вона робить, зовсім не сприяє їхньому звільненню.

Звинувачувати українську владу в тому, що вона нічого не робить для звільнення українських ув’язнених, абсолютно неправильно по суті. Це не так. Вибрати як головну мішень саме Банкову, а не Кремль – це теж помилка, бо затіяла це все Москва. І війну розпочала вона, і Крим вона відкусила. Мені здається, шукати виправдання для сепаратистів – річ невдячна і неправильна.