В інтерв’ю Politeka народний депутат України Олексій Гончаренко розповів, куди приводять амбіції, чи потрібно політику йти на радикальні кроки в ім’я відстоювання національних інтересів

– Ви щаслива людина?

– Так.

– Я питаю, бо хочу знати, наскільки повним життям живуть політики…

Популярні новини зараз

Зірки "Квартал 95" блиснули принадами в розпусних позах: "Безсоромні, залізли на один одного..."

Тодоренко вперше відверто розповіла про скандал з Могилевською: «Мене просто трясло»

Скалецька розповіла, за що пацієнтам більше не потрібно платити: «людей не повиннно торкатися це питання»

Мама Вєрки Сердючки показала свою любов, фото облетіло мережу: "яка краса"

Показати ще

– Я думаю, що не можна питати, наскільки повним життям живуть політики. Це все одно що питати, наскільки повним життям живуть шахісти, або футболісти, або журналісти… Одні – на повну, інші – ні.

– Тобто тиждень через тиждень?

– Я думаю, що все по-різному, я щаслива людина.

– Це чудово. Дивлячись на вас, таке враження, що ви були відмінником. Скажіть, ви добре вчилися у школі?

– Золота медаль, червоний диплом, олімпіади…

– У 1996 році ви, як дипломант олімпіади з біології, без іспитів вступили в Одеський державний медичний університет на державну форму навчання. Чому саме біологія?

– Мені подобалося. Мені подобалися багато предметів… У 1995-1996 роках я був переможцем районних олімпіад із математики, фізики, хімії, біології, історії, географії, англійської мови та, по-моєму, російської літератури. У чомусь з цього посів друге місце, але здебільшого я був переможцем. А далі, коли ти вже йдеш на обласний рівень, ти повинен уже щось обирати і, оскільки я збирався вступати до медуніверситету, мені потрібна була біологія або хімія. Тому я був на біології, потім зайняв на обласній олімпіаді друге місце, поїхав на республіканську, там отримав диплом і вступав без іспитів.

– Обравши медуніверситет, його теж закінчили з відзнакою?

– Так, теж червоний диплом.

– І тоді ви вже вирішили займатися суспільно-політичною діяльністю?

– Так, ще на четвертому курсі я очолив один із районів комітету молодіжних організацій Одеси. Це був перший досвід моєї громадської діяльності, ну, такої громадської, що переходить у політичну.

– Можливо, уже тоді у вас з’явилася мета стати міністром охорони здоров’я?

– У мене ніколи не було мети стати міністром охорони здоров’я, у мене була мрія стати президентом України. І навіть друзі мене записували в телефон як «президент».

– Сьогодні залишилася у вас така мета?

– Амбіції – так, я не скажу, що я хочу стати лише президентом, зараз якось складніше сказати, у молодості все було зрозуміліше – ось лише президентом. Зараз, напевно, і щось інше, але амбіції збереглися.

Леонід Кравчук: Я боюся, що ми можемо втратити державу

– Тобто президентом України і не менш того? Ви досить молодий політик, вам усього 36 років і ви, напевно, кимось себе уявляєте через 5 років?

– Зараз немає такого. Був період, коли я дуже хотів бути мером Одеси, вів мерську кампанію, але зрештою у виборах так і не брав участі… А зараз я до цього ставлюся набагато спокійніше, життя мені показало, що можна не мати високих посад і вносити реальний внесок. На початку 2014 року я пішов із позиції першого заступника голови облради, став фактично ніким, але при цьому дуже багато зробив і зрозумів, що формальні позиції – це важливо, але не найважливіше.

Сьогодні в мене немає мети стати прем’єр-міністром, хочу стати головою ВР. Я не живу з такою метою, але живу з такою, що я здатний на більше. Я народний депутат і у мене є чим займатися. Сьогодні є в.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун, і якщо вона піде та буде нагода представити мою програму, яку можна реалізувати, – так, я б хотів зайняти цю посаду.

– Чому Супрун не поставили міністром?

– Гройсман не вносить відповідну постанову, передбачену Конституцією.

– Чому?

– Це питання потрібно задавати Гройсману. Я так розумію, що її спочатку пробували, а зараз, мені здається, проґавили момент. Я не впевнений, що в Раді кандидатура Супрун набере голоси. Ситуація сьогодні така: є Уляна Супрун, Гройсман висловлює їй публічну підтримку, і вона дійсно щось намагається зробити, якщо в найближчі кілька місяців щось вийде, то тоді вона на багажі успішного виконуючого обов’язки може стати і формальним міністром. Якщо ж ні, то її потрібно буде міняти. От і все.

– Я розумію, що тема давня, але все ж навіщо ви написали «Nein» на стіні біля німецького посольства? Які думки у вас були тоді? Ви ж не могли не розуміти, що це викличе шквал критики…

– Якби я в житті робив лише те, що сприймає публіка, я б займався чимось іншим… Треба йти своєю дорогою і робити те, що вважаєш за потрібне. Реакція на цей крок мені показує, що я абсолютно правильно зробив. Про що я думав, коли писав? Думав, як рівно букви вивести, я не дуже хороший художник. І я задоволений. Знаєте, я можу сказати, що в Європі постійно звучать якісь думки, що ось Україна ще й ще щось повинна зробити, щоб вона пішла на чергові поступки. Чесно кажучи, це вже втомлює, Росія не робить нічого, а вони кажуть – це Путін, він божевільний, а ось ви повинні.

Геннадій Рябцев про енергетичну блокаду та надприбутки олігархів (відео)

Зачекайте, адже в нас є якась червона лінія, ми не можемо весь час кудись відступати. І загальна образа, що накопичилася, на деяких наших західних партнерів і конкретна ситуація із заявою посла ФРН спонукала мене сказати «стоп», я не хочу більше цього слухати. Я хочу піти і виявити своє ставлення у такий спосіб, який буде почутий у всій Європі та в Німеччині. Бо скільки завгодно можна заявляти у Верховній Раді, що нам це не подобається, увімкніть будь-який німецький телеканал… Ви думаєте, що там хтось помітив, що сказали в українському парламенті? Ні, ніхто цього не помітив, а слово «Nine» на фрагменті берлінської стіни помітили всі і це було в топ-новинах Німеччини. Так, може, я свою позицію виявив у крайній формі, але так я її виявив, і її завдяки такій формі було почуто.

– А ви не боялися, що можете зіпсувати відносини із німецькими колегами?

– Я думаю, що з посольством ФРН я відносини зіпсував, і я це чітко розумію. Ну, добре, я якось житиму далі з цим. А посол ФРН не боявся, що на нього образиться народ тієї країни, в якій він працює, коли говорив, що можна проводити вибори за наявності у країні окупаційних військ? Мене це набагато більше хвилює.

– Ваше ставлення до блокади… Ви говорите, що ви проти, і не розумієте, чому вона саме зараз відбулася. А якби блокада була з боку терористів, та ще й на початку опалювального сезону? Країна б замерзла? Нам ніхто не пояснює, чому уряд не мав плану Б.

– Давайте я відповім на це питання. Недостатньо було зроблено для того, щоб Україна не залежала від постачання вугілля з окупованих територій, – це факт. Але це не скасовує того, що блокадники мали йти кабінетами, Кабінетом міністрів. Ба більше, коли в 2014 році відбулися вибори і «Самопоміч» пройшла в коаліцію… Чому вони не порушували це питання? Крім того, Семен Семенченко вніс до парламенту законопроект, в якому він пропонує обмежити торгівлю з окупованими територіями, крім товарів, які можуть слугувати причиною зупинки підприємств. Тобто виходить, що восени 2015 року Семенченко розумів, що країні це вугілля потрібніше, а взимку 2017-го вже не розуміє? Я не вірю в це, це – політика і піар.

Кирило Сазонов про долю Донбасу, російську кров та геополітичне місце України (відео)

– А якби це був не Семенченко, а бойовики, Росія?

– Тоді б усе було зрозуміло, бо в них є мета – знищити Україну. А виходить що, у Семенченка та у Парасюка такі ж цілі як у Росії?..

– Як ви розумієте слова депутата Білецького про те, що його політичні соратники саморозпустять парламент?

– Розпустити можна те, що ти зібрав. Ось якщо Білецький зібрав «Азов», то він його може розпустити. Він не може розпустити Верховну Раду.

– Але він може привести озброєних людей?

– Тоді це державний переворот, це держзрада і злочин, за які потрібно судити. Якщо в нас є прихильники держперевороту…

– Наскільки ви вірите в це?

– В Україні нічого не можна виключати. Напевно, це можливо. Але я хочу, щоб кожна людина розуміла, що військовий переворот в нинішній Україні закінчиться розвалом країни, це стане найбільшим подарунком Володимиру Путіну. Він спить і бачить ночами той момент, коли зможе показати, що Україна – це не країна, а просто бардак. На цьому українській державності кінець.

Так, територія існуватиме, але Україні, як спробі побудувати європейську державу, вступити в якісь відносини з Євросоюзом, побудувати нормальне життя, – все, цього вже не буде на довгі роки.