Ні, звісно, в моральному стриптизі з трибуни цей склад — поза конкуренцією.
Зрозуміло, що Юрій Луценко — визнаний майстер розмовного жанру. Однак Олесь Довгий та Андрій Лозовий не поступалися, співали про свою невинність на заздрість Лучано Паваротті.
Телетайп: безцінні депутатські мощіЗнову зазвичай нікчемний Олексій Гончаренко блиснув розмірковуванням щодо майбутньої Церкви Святого Андрія Лозового», на адептів якої спускається матеріальна благодать, що забезпечує їм велике багатство без роботи і зарплати.
Ну, зрозуміло, Олег Ляшко осідлав вила, сипав погрозами, волав до справедливості та сперечався з Луценком щодо того, у кого тюремний досвід багатший.
Я прогнозував напередодні, що не заарештують нікого, але депутатську недоторканність знімуть з усіх, окрім Євгена Дейдея. Бо у Ляшка є окрема комунікація з Петром Порошенком, щодо цього свого депутата, якому світить серйозне кримінальне переслідування, він домовиться. А ось Лозового, найімовірніше, відправлять попустувати в суді, оскільки більше за сплату податків йому нічого не загрожує.
Але дзвонове верхнє «сі бемоль» Лозового, в унісон підхоплене його соратником Ігорем Мосійчуком, щодо того, що наступного разу за податками прийдуть до всіх інших, справило на депутатів адреналінову дію. Небажання розлучатися з неправедним багатством виявилося сильнішим за страх перед президентом, і подання Генпрокуратури на Лозового теж провалили. І розслідування справи про незаконне збагачення «радикалів» Дейдея і Лозового стало офіційно неможливим. Що створює самі розумієте, який прецедент.
Маємо надмірний цинізм й абсолютну зневагу до виборців, зокрема тих, яких скликав Мустафа Найєм підтримати шоу нешкідливими барабанними бочками біля Ради.
Такий вигляд мала трагікомедія з глядацької зали.
А з-за лаштунків, де перебувають ті, хто в курсі, видавалася ще загрозливішою.
Розклад наступний. У новій адміністрації США почали вибудовувати довгоочікувану вертикаль щодо України. Зараз ті, хто входить до цієї вертикалі, бажають звірити ті жахи, які їм про Україну понаписували аналітики, з особистими враженнями від зустрічей і контактів із нашими діячами.
І президенту Порошенку зараз життєво важливо (без перебільшення) постати перед новою адміністрацією США не главою української корупції, а активним із нею борцем. Причому борця саме «нерозбірливого», для якого немає різниці, кого карати — чужих чи своїх.
Ця позиція надзвичайно близька генпрокурору Луценку, переконаному, що якщо посадити кількох депутатів, зокрема з фракцій більшості, то це має позитивно позначитися на електоральному рейтингу президента. А на рейтингу генпрокурора — напевне!
Саме тому й почалися подання на зняття недоторканності майже за всіма без розбору фракціями і групами («Батьківщині» приготуватися!). А тут Ляшко, який лідирує в дуже закритому кастингу на найкращого спаринг-партнера Порошенка на президентських виборах, втратив береги і «відмазав» усіх своїх!
Розумієте, Ляшко — це саме той персонаж, який може вийти з Порошенком у другий тур, а там Порошенко повинен у нього виграти. Так захопливо малюють президентські політтехнологи.
Але цей радикальний бешкетник уже зараз плює на поточні домовленості та ламає потрібні Порошенку схеми. Не дивно, що представник президента у ВР Ірина Луценко, ображаючись і за чоловіка, і за начальника, погрожує вивалити на голову Ляшку відро собачого лайна.
Зверніть увагу: Ляшко поводився в Раді не просто нахабно. Він поводився впевнено, що ще страшніше. Ще півроку тому він собі такого дозволити не міг.
До того ж «єврооптимісти» в особі Мустафи Найєма постаралися технічно перехопити у президента Порошенка антикорупційну тему. Організували мітинг, вимагали зняти недоторканність з усіх, а не зовсім знахабнілих на кшталт Борислава Розенблата.
Тіллерсон у Києві: мінський процес, корупція і спецпредставник ВолкерАле основний успіх цієї нової сили в претензіях на повноцінну владу — це, безумовно, зустріч із держсекретарем США Рексом Тіллерсоном.
От, кажуть, в нудний раціональний час живемо, чудес не буває… А тут за один тиждень — уже друге після безцінних мощей партквитка Лозового. Диво, порівнянне лише з піднесенням пророка Іллі на небо.
Це я про перетворення Андрія Коболєва з керівника вельми корупційної структури «Нафтогаз» на антикорупціонера, який сидить із ними за одним столом і розповідає високопоставленому штатівцю про досягнуті успіхи.
Тут треба пояснити. Хоча і ставлюся до «єврооптимістів» вельми скептично, оскільки знаю багато всякого ще з періоду УП, але вважаю, що антикорупційна риторика вкрай важлива. І вважаю Коболєва одним із найкращих керівників «Нафтогазу», честь йому і хвала за виграний Стокгольмський арбітраж, не кажучи про його знання англійської, що, судячи з усього, вже стало основною чеснотою держслужбовця.
Але я прекрасно пам’ятаю, як і для чого створював «Нафтогаз України» Ігор Бакай — саме для монополізації всіх тіньових потоків, пов’язаних із вуглеводнями. І як із цих потоків формували виборчі фонди, фінансували депутатські фракції і провладні партії, купували предмети розкоші для представників влади.
І всі роки свого існування за всіх президентів «Нафтогаз» офіційно ліз у мінус, але корупційну функцію виконував на «відмінно».
Зараз що, все принципово змінилося? І всередині влади методом непорочного зачаття сформувався такий собі чистий чесний орган, де орудують мільярдними потоками, але ні копійки в тінь? Не диво, говорите? Ні, тут без «Церкви святого Лозового» точно не обійшлося!
Причому українському суспільству, перед яким, як кішка дохлу мишу, довго носять у телевізорі кожного затриманого дрібного хабарника, про досягнуту антикорупційність «Нафтогазу» розповідати не можна, а лише самому Тіллерсону!
На жаль, переконливіша думка про те, що «єврооптимістам» для розвороту їхньої політсхеми терміново потрібні ресурси, а для такої благої мети з ким тільки за одним столом не посидиш.
І кому тільки не видаси тим самим формену антикорупційну індульгенцію.
Больові точки: їхати куди чи залишатися де?Якби безгрішний Коболєв владу не обслуговував, то й зайвої хвилини на такій посаді не просидів би — претендентів більше, ніж сміття у Львові. Он директор «Борисполя» один контракт не уклав — і вже подають на звільнення. І галасу, шуму, немов Крим повернувся.
Лоукостер Ryanair — бізнес-структура з репутацією ірландського тер’єра: вчепиться — не відпустить. Переговорники вони жорсткі.
Але в білому шумі про недопущення конкурента з боку МАУ губляться два очевидні питання.
Перше: як так вийшло, що Ryanair іще не уклав із Борисполем офіційного контракту, але вже зумів продати чималу кількість своїх квитків? Адже хтось допустив таке знущання над українськими авіапасажирами. Якби не було заздалегідь піарного дзвону від перших осіб щодо приходу лоукостера, то справа спокійно перебувала б на рівні поточних бізнес-переговорів.
Друге ще серйозніше: а чому МАУ досі не стала популярним лоукостером, принаймні для українців? Що заважає знизити накладні витрати (зарплати і так мінімальні), прокредитувати модернізацію — адже ПриватБанк державний, застосувати сучасну бізнес-модель, щоб у підсумку ціни на квитки з України та назад у них стали нижчими, ніж у будь-яких конкурентів?
І відразу повертаємося до теми непереможеної корупції, тіньових доходів представників влади і їхньої цілковитої сьогоднішньої безкарності. Жодного піару, одна сумна проза життя.
А виборами біду вже не виправити.
Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka