Відлуння сірійської війни: Путін на роздоріжжі між Ізраїлем та Іраном

Начебто військово-стратегічні плани Росії та Ірану почали здійснюватися, відновлення влади сирійського президента Башара Асада вже не за горами. Цьому сприяє розкол у таборі супротивників Асада, який стався через сварку Катару зі своїми сусідами. Додамо до цього досягнення генерала Халіфа Хафтара в Лівії та радісні крики в російській пресі про повторення там сирійського успіху.

Росія створює ілюзію гарної картинки на Близькому Сході та в Північній Африці.

У всьому цьому дипломатичному і пропагандистському галасі проглядається заспокоєння внутрішньої аудиторії перед початком президентської кампанії в Росії. Схоже, що у вересні або жовтні очільник держави російської ощасливить співвітчизників благою звісткою про бажання ще на шість років залишитися на своїй посаді заради процвітання найбільшої за територією країни на планеті.

У результатах так званого голосування в березні 2018 року особливо сумніватися не доводиться. Хоча персоналії на найвищій державній посаді в Росії не визначають курс у внутрішній і зовнішній політиці. Перетворення Росії на обложену фортецю, а також її погані відносини з провідними державами — це визначальний тренд на багато років. Бо так вигідно еліті з силовиків-чекістів і генералів з адміралами, та й немає організованої сили, щоб їм протистояти.

Саме з цього погляду слід розглядати кардинальну зміну політичної та воєнно-стратегічної ситуації на Близькому Сході. Передовсім у Сирії та Лівані.

Ізраїль вступає в конфлікт

Від початку сирійської війни Тель-Авів мав обережну і нейтральну позицію. Для Ізраїлю що Асад із його іранськими, а потім і російськими покровителями, що куратори і фінансисти ісламістських бойовиків – вороги, обирати між ними не доводилося.

Правильно це було чи ні, вже не так важливо. Але нейтралітету настав кінець, хоча ізраїльське керівництво занадто довго дотримувалося цього курсу.

Мірою того, як ІД стала зазнавати поразок в Іраку та Сирії, ситуація на північних кордонах Ізраїлю, Йорданії та Лівані почала змінюватися. Спрямовані Іраном до Сирії контингенти Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) і шиїтської міліції, які утворили найбільш боєздатні частини в протистоянні супротивникам Асада, наближалися до південного краю сирійської території. Тривога в Тель-Авіві почала зростати.

Ізраїльські ВПС рішуче припиняли перекидання іранської зброї бойовикам Хезболли в Лівані. Ударів при цьому завдавали не лише з прикордонної території, а й у глибині Сирії, включно з передмістям Дамаском.

Реально відповісти КВІР і його союзникам було нічим, оскільки авіація є лише в Росії, а Москва і Тель-Авів вважали за краще домовитися про запобігання інцидентам у повітрі. Склалася певна рівновага. Ізраїльська авіація бомбила транспортні колони зі зброєю для Хезболли, а російська авіація та ППО цьому не перешкоджали. Технічно це здійснювали через координаційний центр дій у небі над Сирією. Завдяки йому вдавалося запобігти інцидентам, таким як випадок зі збитим російським літаком на кордоні між Сирією та Туреччиною. Проте довго так тривати не могло.

Після домовленості Вашингтона з Москвою на полях саміту G-20 про створення так званих зон деескалації в трьох провінціях: Дераа, Ель-Кунейтра і Ас-Сувейді на південному заході Сирії — частини КВІР і шиїтської міліції стали заповнювати території на кордонах Ізраїлю та Йорданії, активізувалася діяльність Хезболли в Лівані. Відповідно, ізраїльська авіація почала завдавати по них ударів, не особливо розбираючись, хто є хто та яку позицію має. Під них потрапили КВІР, а також сирійські урядові війська поблизу Ель-Кунейтри і всі, хто опинився на цій території.

Ізраїль, використовуючи всі дипломатичні можливості, намагався довести в Москві та Вашингтоні, що усна угода про зони деескалації не враховує проблеми його безпеки. Поки що досягти чогось істотного не вдалося.

Під час візиту до американської столиці ізраїльська делегація, на чолі з шефом політичної розвідки Моссад (Відомство розвідки і спеціальних завдань) Йосі Коеном і головою військової розвідки АМАН (Управління розвідки) Герцлем Халеві, обговорювала проблеми іранського проникнення в Сирію та Ліван. Завдання ізраїльських розвідників полягало в тому, щоб на основі наявної у ізраїльтян інформації переконати в цьому американських колег. Це було не дуже важко, оскільки  професіонали з ЦРУ та інших частин Розвідувального співтовариства США прекрасно знають, про що йдеться.

На погляд Ізраїлю, угода щодо Сирії, яку готують США та Росія, має низку недоліків. Передовсім – не передбачає виведення іранських підрозділів із Сирії після повного розгрому і витіснення бойовиків ІД. Після їхнього розгрому виникає сухопутний зв’язок з Ірану через Ірак у Сирію. Негативні наслідки для безпеки Ізраїлю очевидні, в Тель-Авіві не збираються сидіти склавши руки.

«Іран, за допомогою Корпусу вартових ісламської революції, намагається створити навколо нас нову реальність, – заявив міністр оборони Ізраїлю Авігдор Ліберман. – Йдеться про створення в Сирії баз іранських військово-морських сил та ВПС, про створення озброєних формувань шиїтів, які налічують тисячі найманців, і про виробництво на території Лівану зброї підвищеної точності. Ізраїль не збирається миритися з цими спробами і не обмежиться роллю стороннього спостерігача».

Московська дилема

Ізраїльське керівництво неодноразово намагалося донести свої побоювання до російського президента. Прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху, від початку російської військової операції в Сирії, п’ять разів побував у Росії. Причому лише один візит був плановим.

23-24 серпня в Сочі до резиденції російського лідера «Бочаров струмок» прилетів глава Моссад Йосі Коен. Варто відзначити ще одну подію, яка сталася напередодні візиту Нетаньяху до Сочі.

Відбулося засідання ізраїльського кабінету в повному складі. Подія неординарна і зазвичай не привертає уваги. Цього разу все було інакше. На ньому шеф Моссад виступив із серйозною доповіддю. Незвичайним і показовим є той факт, що питання безпеки, які часто є державною таємницею, обговорюють у розширеному складі кабінету. Неминучі витоки, що відбувається і за вужчого складу учасників. Схоже, що на це й розраховували. Весь світ, а передовсім Іран, Росію і США, попередили, що час умовлянь минув. Моссад жартувати не має наміру, і політичне рішення, яке розв’яже йому руки, ухвалено. Це зброя досить потужного калібру.

Нинішній шеф ізраїльської розвідки на прізвисько «Красунчик», якщо можна так висловитися, кар’єрний і спадковий оперативник. Його батько був членом підпільної організації ЕЦЕЛ (Іргун Цваи Леумі, Національна військова організація), яка билася з британською владою Палестини і відома особливо зухвалими диверсіями. На нинішній пост Йосі Коенн перейшов із посади голови Ради з національної безпеки. І як директор Моссад виконував низку делікатних дипломатичних доручень. Те, що він засвітився в публічній сфері, випадає з традиційного ряду. Зазвичай керівник розвідки – таємна постать, відома небагатьом.

Усе це створило особливе тло на зустрічі ізраїльського прем’єра та російського президента. Коен, напевно, повідомив Путіну оперативну і стратегічну інформацію, що підтверджує найгірші побоювання Ізраїлю щодо Ірану та його планів.

Зустріч Нетаньяху і Путіна тривала три години. Це свідчить про те, що обговорення було детальним. В інтерв’ю радіостанції Армії оборони Ізраїлю «Галей ЦАХАЛ» міністр екології Зеев Елькін, який брав участь у переговорах у Сочі, зазначив позитивний результат. За його словами, Ізраїлю важливо було вкотре донести до російського керівництва свою позицію.

Не зовсім зрозуміло, чи взяв до уваги Володимир Путін усе, що йому розповіли, і, найголовніше, чи він щось робитиме. З одного боку, псувати відносини з Тель-Авівом російське керівництво не хоче. Навіть участь одних лише ВПС Ізраїлю в сирійському конфлікті може змінити військово-стратегічну ситуацію. Відкрите протистояння з іранськими військовими підрозділами неминуче вплине на російські частини. Однак розширення конфлікту вимагатиме серйознішої російської участі. Цього Москва не бажає і з економічних, не кажучи про військові, причин.

Із другого боку, для Росії Іран — стратегічний партнер, Хезболла та КВІР — військові союзники. Протиріч із Тегераном і так вистачає, створювати нові просто нерозумно. До того ж безпеку російських баз і, якщо говорити ширше, підтвердження російських інтересів не лише в Сирії, а й на всьому Близькому Сході засноване на підтримці Ірану. Якщо її не буде, то все серйозно зависає. Зокрема, російські бази в Тартусі та Хмеймімі.

Виниклу дилему Москва вирішити не може, але й нічого не робити теж небезпечно. Адже Вашингтон не втрачає часу.

В Ізраїлі пройдуть переговори Джареда Кушнера, радника і зятя президента США Дональда Трампа, і спецпредставника з міжнародних переговорів Джейсона Грінблатта. Якщо в Тель-Авіві заручаться повною американською підтримкою, а це дуже ймовірно з огляду на відверто проізраїльську позицію Білого дому, то Москва ризикує втратити свої хороші відносини з Ізраїлем, з усіма можливими наслідками. Вони торкнуться не лише Близького Сходу, а й Південного Кавказу, враховуючи тісне військово-технічне співробітництво Азербайджану та Тель-Авіва.

Поки що міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив: «Ми на 100% гарантуємо, що за будь-яких обставин… враховуватимемо законні інтереси Ізраїлю в сфері безпеки».

Очевидно, в трикутнику Москва-Вашингтон-Тель-Авів якесь рішення буде. Наскільки воно задовольнятиме Ізраїль, поки судити складно. Немає впевненості й у тому, що його дотримуватиметься Іран, інтереси і плани якого прямо протилежні.

Хоча Нетаньяху і його міністри висловили задоволення результатами зустрічі в Сочі, є всі ознаки, що військова небезпека зросла. Міністр Елькін, який супроводжував Нетаньяху на всіх зустрічах із Путіним, категорично спростував повідомлення, що ізраїльський прем’єр просив дозволу російського президента на можливі дії проти іранських військових.

«Ми не повинні ні від кого отримувати дозвіл на військовий удар по тій чи іншій цілі, – уточнив Зеев Елькін. – Подібні рішення ми обґрунтовуємо винятково питаннями національної безпеки держави Ізраїль».

Це зауваження свідчить про те, що переговори в Сочі своєї мети не досягли. Німецька газета Frankfurter Rundschau писала про це у статті під заголовком «Кошмарний сон Ізраїлю». У ній зроблено висновок про те, що Тель-Авів сумнівається в готовності Путіна враховувати його інтереси в сирійському конфлікті. А вимога Нетаньяху про те, щоб всі сторонні учасники конфлікту після його закінчення покинули територію Сирії, не більше ніж благе побажання.

Юрій Райхель