Покоління Сі: спадкоємець Мао не хоче ділитися владою над Китаєм

Це не данина радянській і китайській пропагандистській термінології, а констатація серйозних змін у внутрішній політиці найбільшої за кількістю населення країни. На з’їзді стався як видимий, так і латентний розрив із традицією.

Шанхайці, комсомольці, генерали

Китай ніколи не був відкритою країною. Ні за часів імператорів, ні за часів Чана Кайші, ні за Мао Цзедуна. Реформи Дена Сяопіна спочатку дещо відкрили світу китайську кадрову кухню, але після подій на площі Тяньаньмень у 1989 році навіть натяк на прозорість зник.

Проте підготовка до з’їзду відбувалася за небувалої навіть для цієї країни закритості.

Китаїсти світового рівня, на кшталт колишнього прем’єр-міністра Австралії Кевіна Радда, після візиту в Пекін на початку вересня повернулися буквально з порожніми руками. Що було вирішено на традиційній серпневій зустрічі керівництва в курортному місті Бейдайхе, залишалося таємницею до початку жовтня. Хоча формування short list зазвичай завершується в травні, а у серпні та вересні триває остаточна шліфовка.

Інтерес до з’їзду китайської партії зазвичай пов’язаний не з тим, що на ньому проголошується, хоча це і має певне значення, а з кадровими рішеннями, які стають остаточно відомими лише останнього дня роботи зборів.

У компартії Китаю (КПК) лінії поділу між фракціями визначаються не поглядами чи якимись інтересами, а відносинами патрона зі своїми клієнтами. Щось подібне було в Стародавньому Римі та після нього.

Якщо функціонера висувають на керівну посаду, то він відразу тягне за собою кадри з місця попередньої роботи. Його клієнти на нових місцях чинять аналогічно.

Мао Цзедун говорив юннаньським діалектом, і його не всі розуміли в Пекіні, Шанхаї і навіть у ЦК. За часів Мао земляцтво та діалект відігравали  дуже важливу роль при підборі та розстановці кадрів.

Китайські регіони тривалий час дуже відрізнялися не лише мовно. Їхня розпорошеність по багатьох параметрах живила сепаратизм, тому країну комуністи зібрали збройною рукою, що лише зміцнювало принцип земляцтва.

Розвиток інфраструктури, мобільність населення, стандартизація мови (усний пекінський діалект путунхуа і письмовий стандарт байхуа) під впливом ЗМІ та соціальних мереж істотно послабили регіональну ідентичність. Тепер у вищому керівництві головним стало те, за якого генерального секретаря той чи інший функціонер потрапив на посаду в Пекіні.

Висуванців Цзян Цземіня (очолював партію в 1989-2002 рр..) називали шанхайцями, оскільки його кадри переважно були з цього мегаполісу. З ними він працював у міському комітеті КПК.

Наступний генеральний секретар Ху Цзіньтао (2002-2012) просував колишніх комсомольців. Молодіжною організацією він керував із початку 1980-х рр.

На попередньому з’їзді, коли Сі Цзіньпін очолив партію, був певний баланс у політбюро між цими угрупуваннями. Однак на найважливішому рівні в Постійному комітеті політбюро (ПКПБ) з семи членів до комсомольців можна було віднести лише прем’єр-міністра Лі Кецяна. Всіх інших, зокрема і нового лідера Сі Цзіньпіна, однозначно відносили  до людей Цзян Цземіня.

Третє угруповання з’явилося вже за часів Сі. Це силовики, передовсім армійські генерали. Цього не було вже дуже давно. Після конфлікту Мао Цзедуна і маршала Лінь Бяо військових у партійний ареопаг не допускали.

Як і слід було очікувати, між угрупованнями тривала постійна боротьба. І на все це накладалися авторитарні замашки Сі Цзіньпіна.

Ден Сяопін своїми реформами заклав кілька кадрових традицій. Деякі не було формально прописано, але їх дотримувалися. До них належала  формула 5+5.

Перші п’ять років генеральний секретар не лише керує країною, а й поступово готує собі заміну. На з’їздах, що проходили у рік, який закінчується на 7, ПКПБ вводить наступника, і на з’їзді у рік, який закінчується на 2, він очолює партію, країну і, що особливо важливо, Центральну військову раду (ЦВС).

За два терміни по п’ять років керівний тандем — генеральний секретар і прем’єр-міністр — забезпечував спадкоємність влади на основі консенсусу всередині ПКПБ.

За цією традицією Сі Цзіньпін на минулому XIX з’їзді мав почати плавне завершення свого правління і підготувати чергову кадрову ротацію. Проте відбулося зовсім інакше.

Для початку було завдано потужного удару по армійцях, які дуже загордилися. Причому буквально напередодні з’їзду.

Уже кілька років у Китаї триває тотальна боротьба з корупцією. Характерно, що в її жорна потрапляють не місцеві чиновники і бізнесмени середньої руки, а досить великі діячі, аж до членів політбюро. Не оминула ця чаша і військових.

Начальника об’єднаного штабу армії, щось на кшталт генерального штабу, генерала Фана Фенхуея звинуватили в корупції і зняли з посади. За ним пішов начальник управління політичної роботи в армії генерал Чжан Ян.

Як пише газета South China Morning Post, комісія з перевірки дисципліни вважає, що вони займалися користолюбством. В армії триває процес переформатування офіцерського корпусу. З нього прибирають ретроградів, а від їхніх наступників вимагають абсолютної лояльності.

Проте взагалі відштовхувати армію Сі не хоче, що видно зі складу нового політбюро.

Ближнє коло

Новий кадровий склад політбюро і ПКПБ — це концентрований вияв не просто боротьби за владу, а повної апаратної перемоги Сі.

Серед семи членів ПКПБ немає людини, яка була б молодшою за нього на 10 років. За партійною традицією, і її дотрималися на з’їзді, граничний вік у владі — 68 років. Самому Сі 64 роки, навіть за цією ознакою у нього і прем’єра Лі Кецяна немає очевидних наступників. Отже, XIX з’їзд порушив традицію 5+5. Усе це дає підстави вважати, що Сі не має наміру відмовлятися від влади і через п’ять років.

Серед тих, кого Сі привів у ближню сімку, слід відзначити третю людину в системі влади майбутнього главу Всекитайських зборів народних представників (парламенту) Лі Чжаньшу.

Із Сі він познайомився на початку 1980-х рр., коли вони очолювали сусідні повіти. Відразу після свого призначення Сі привів Лі на посаду глави канцелярії ЦК. Найважливіший організаційний відділ, який відає графіком членів політбюро, внутрішнім потоком документів, аж до найсекретніших.

Наступний важливий в ієрархії — новий голова Центральної комісії з перевірки дисципліни (ЦКПД) Чжао Лецзи. Виходець із рідної провінції Сі, Чжао очолював організаційний відділ ЦК і був другою людиною в розгорнутій генсеком антикорупційній кампанії. Тим самим генеральний секретар зберігає цілковитий контроль над найпотужнішою структурою, в якої є право без суду затримувати членів партії і утримувати їх у секретних в’язницях.

П’яту сходинку в партійній ієрархії посідає новий глава секретаріату ЦК Ван Хунін. Він із 2002 року очолював у ЦК відділ політичних досліджень і був головним теоретиком партії. У команді Сі він відіграв велику роль у формулюванні його ідей на кшталт «Пояси і Шляхи», чотирьох комплексних та включених на нинішньому з’їзді в статут КПК «Ідей Сі Цзіньпіна про соціалізм із китайською специфікою в нову епоху».

Двох членів нового складу ПКПБ Ван Яня та Хань Чжена формально не відносять до ближнього кола Сі. Перший — представник комсомольців, висуванець колишнього генерального секретаря Ху Цзіньтао. Другий — відноситься до шанхайців, і його висунув Цзян Цземінь. Очевидно, що вони перейшли під прапори Сі, а їхнє членство в ПКПБ зовні означає збереження наступності. Невипадково Ху Цзіньтао і Цзян Цземінь були почесними гостями на з’їзді і сиділи в президії поруч із Сі.

Дуже важливо, що позиції Сі зміцнилися і в політбюро. Канцелярію ЦК очолив Дін Сюесян, який був головою особистого апарату Сі Цзіньпіна, починаючи з шанхайського міськкому.

Однокурсник генсека з університету Цінхуа Чень Сі очолив роботу з кадрами. Відділ політичних досліджень тепер за другом дитинства Лю Хе. Він був головним економічним радником Сі та автором пакету структурних реформ, затверджених пленумом ЦК у 2013 році.

Військових, без них у політбюро ніяк не можна, представляють генерали Сю Цілян і Чжан Юся. Вони є заступниками Сі в ЦВС. Це забезпечує контроль над Народно-визвольною армією і її лояльність.

У генсека не з’явився цивільний заступник ЦВС. Займатиметься цивільними силовиками голова політико-правової комісії ЦК Го Шенкунь. До цього він був міністром громадської безпеки — китайського МВС.

Перспективи

Авторитаризм, що процвітає в зовсім не демократичному Китаї, матиме вже зараз очевидні наслідки як усередині країни, так і за її межами.

Із нудної і тривалої доповіді Сі на з’їзді стало зрозуміло, що виразної стратегії розвитку країни у середньостроковій перспективі немає. Зниження зростання ВВП останні три роки та зникнення капіталу вдалося зупинити безпрецедентним накачуванням грошей в економіку. Усі розуміють, що це дало короткочасний ефект.

Експлуатація природи така, що вона просто не витримує. Це стосується не лише власної території Китаю, страждають і сусіди, зокрема російський Далекий Схід, Забайкалля і Західний Сибір. У Москві про це воліють не говорити, але проблеми прикордонних річок і територій відчувають дедалі сильніше.

Китай потребує структурних і дуже глибоких реформ, але практика показала, що чиновницький апарат і зрощений із ним бізнес їм дуже чинять опір.

Є думка, що боротьба з корупцією покликана зломити цей опір. Поки що, незважаючи на смертні вироки і мало не публічні розстріли, вона не лише непереможена, а продовжує своє переможне зростання.

У міжнародних відносинах Китай стикається зі зростанням опору сусідів. Серед них основним є конфлікт з Індією. Делі зсувається в бік США, і в індійській столиці гору беруть сили, які не мають наміру поступатися Китаю. Так чи інак, але сусіди, від Японії до В’єтнаму та Малайзії, дедалі більше озброюються і готові активно протистояти китайській експансії в Південно-Китайському морі.

Додамо до цього напругу на Корейському півострові та загалом у Східній Азії. Складнощі з США — окрема і найбільша проблема.

З одного боку, Сі Цзіньпін хоче висунення Китаю на другі позиції в світі, з другого – усвідомлює, що ніхто цьому особливо не радий.

Юрій Райхель