Телетайп: пристрасті при владі та протест замріяних янголів

Щодо політики — відчуття, ніби тиждень видався нудним. Хоча насправді триває протест в стилі лайт під Радою, міністр МВС Аваков продемонстрував свою депутатську невразливість, а Президент Порошенко знову вляпався у скандал офшорний.

Добропорядній Швейцарії подій вистачило б пережовувати на цілий рік, а Україна пролітає їх, як мажор перехрестя, не помічаючи червоного світлофора.

Щодо «райських паперів». Нічого дивного. Насправді, перед Петром Олексійовичем ніколи не стояла дилема вибору між власним бізнесом і Вітчизною. Ні в 2004, ні в 2014 році. Весь його шлях в політиці — це потурання: жадібності, марнославству, мстивості. Зі служінням — ідеї, країні, суспільству — не склалося від самого початку. Хіба що зі служінням людині, яку іменують Петро Порошенко.

Зрозуміло, що всі ці норми-вимоги щодо розділення влади і бізнесу він спочатку не сприймав всерйоз, як крики бродячих проповідників. Потім, коли тема стала в повний зріст, вона стала дико дратувати. Як і ті, хто про неї нагадували.

Зрозуміло, ПОП від самого початку президентської посади займався примноженням та зміцненням своєї бізнес-імперії. А як інакше? Адже він задля цього до влади і прийшов!

Тому президентські офшорні справи, що вкотре спливли — це не спроба сховатися від українських податків. Радше, не лише це — якби тільки податки, то ПОП запустив би податкову лібералізацію по всій країні, бізнес  йому в ноги кланявся б, пам’ятники б йому при житті на постаментах Леніну споруджував.

Ні, передовсім це продуманий, вивірений план захисту свого багатства від всіляких ризиків. Від українців — у разі жорсткого відсторонення від влади. Від американців з європейцями — якщо не вдасться пропетляти з «мінськом» та іншими нездійсненними зобов’язаннями. Від Ротшильдів, якщо вони раптом покусяться на «Рошен» і не захочуть повертати його з сліпого трасту.

Так-так-так, Порошенко побоюється кидка навіть від найбагатших людей планети, і тому передав у сліпий траст не 100% кондитерського бізнесу, а лише 85% — щоб у разі чого була юридична зачіпка.

Тож чи варто дивуватися засвіченню однією з численних схем Порошенка? Найімовірніше, треба дивуватися, що після президента-зека ми обрали президента-комерса, причому, від обох чекали чесного і безкорисливого служіння країні.

Між іншим, Арсен Аваков до жаху схожий на Петра Порошенка. Їх по-братськи ріднить ставлення до влади як до інструменту досягнення особистого благополуччя. Хіба що у Авакова немає юнацьких комплексів недооціненості, тому він більш цілісний. Тобто більш небезпечний.

В координатах Авакова не якесь НАБУ, а особисто Порошенко спокусився на святе — на його сина. Для людини зі східним корінням це не просто непрощенний випад, це випад принизливий. Порошенко заарештував у сина Авакова квартиру, а житло, дім-фортецю — теж святиню, зараз благодатну.

Хай там як, але до всіх численних талантів Петра Олексійовича слід додати вміння наживати собі смертельних ворогів. Мало йому було Юлії Володимирівни…

До речі, не лише «регіонали», а й члени партії «Батьківщина» не бувають колишніми, правда, Арсен Борисович?

Заради того, щоб змити з себе образу і поквитатися з Порошенком, Аваков зачаїться, сяде в позу покірності, зазнає збитків, домовиться з ким завгодно, але почекає момент і вдарить в саме хворе місце. У ПОПа це — відсторонення від влади і позбавлення багатства.

Цікаво, що інша східна людина — Міхеїл Саакашвілі — всі ці палацові інтриги вважає винятково результатом своєї протестної активності. Ну, тієї, що в лекторії у наметовому містечку під Верховною Радою. Як не чули? Це ж найдивовижніша просвітницька діяльність у всьому світі! І протестна теж.

Що самі організатори протесту стверджують про нього?

Їх узагалі не цікавить чисельність протестувальників — їм важливіша стабільність, в сенсі наявність хоча б сотні постійних людей з-під Ради.

Їм не потрібно жорстке протистояння з владою, сама їхня присутність вже забезпечує потрібний результат.

Шуканий результат — це саме те, чого вдається домогтися в конкретний момент. Тобто Рада почала розглядати зміни до виборного законодавства — результат. Порошенко з Аваковим побили горщики — результат. У результаті голосування відставку Авакова не підтримали — теж результат. Але оскільки він негативний, то протестувальники до нього стосунку не мали.

Сніг піде — заслуга протестувальників. Комунальники приберуть його з вулиць — те саме. А не приберуть — бо влада не хоче чути протестувальників. І лише так, до повної перемоги демократії!

На моє переконання, історичний внесок Міхеїла Саакашвілі та його соратників щодо протесту в тому, що вони ненароком винайшли нових вид суспільної взаємодії, щось на кшталт політичного даосизму. Коли головне — це не якісь сплановані дії, а гармонія всередині політичних діячів, тоді зовнішні обставини самі вибудовуються так, як задумано.

Чи не вибудовуються. Але це означає, що внутрішньої гармонії трохи не вистачило.

Просто дивно, настільки ґрунтовно Міхеїл Николозович просочився українським духом, що навіть перетворився на «замріяного янгола» за Густавом Водичкою.

Не полишає тривожне відчуття, що вся ця застигла пишнота закінчиться чимось брутальним і нахабним. Але ця брутальність і нахабність не сколихнуть українське суспільство і не переведуть протест в активну фазу, як сподіваються його організатори.

До відома: безглузде існування наметового містечка, що поступово порожніє, як сталося з «Україною без Кучми» — це теж паскудний фінал. І саме на нього і розраховує розумна частина керівної верхівки.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka