Єврокомісія рекомендувала ЄС розпочати переговори щодо вступу України. Офіційний Брюссель наголошує на тому, що Київ уже запустив 90% реформ, яких від нього вимагав Євросоюз. Потрібно впровадити ще кілька. Один із цікавих пунктів – розробити та реалізувати закон про лобізм.
Відомо, що до 20 березня наступного року український уряд має внести до парламенту законопроект про лобістську діяльність в Україні. А в самій Раді вже формують робочу групу, яка напрацює відповідний варіант з метою, зокрема, розмежувати поняття «адвокація» та «лобіювання».
Не секрет, що розвинуті демократичного плану країни намагаються вивести у правову площину та прозорість речі, які у корумпованих державах (або тих, що ще в процесі розвитку демократичних правил) тримаються здебільшого на криміналі. Як приклад – той самий канабіс або, припустимо, проституція. Це далеко від правильного, але такі речі у певних країнах почали виводити на поверхню. Є явища, які неможливо винищити. Тому найкращий спосіб – їх регулювати.
Вплив на уряди завжди і скрізь. У США, наприклад, досить проблемні закони. Але, у нас є законодавча логіка, яка говорить, що якщо хтось бажає впливати на когось (це може бути від імені компаній, організацій, іноземних бізнесів чи цілих країн), впливати на американських політиків, зокрема, потрібно про цьому розповідати та працювати за чіткими правилами.
Мати правила - це не означає, що все і скрізь так робитимуть або завжди вже роблять. Проте, площина сприйняття питання відразу змінюється. Вже ті, хто повністю ігноруватиме подібні закони, сприйматимуться в суспільстві шкідниками. Ті, хто якось намагатиметься обійти ці закони, все одно дадуть себе знати рано чи пізно і суспільство видасть їм належну оцінку.
Наведу приклад. Є, наприклад, якийсь великий український банк (той самий «Приватбанк», яким він був колись, не зараз). Зрозуміло, що великі банки хочуть, щоб закони їм якось допомагали, політики якось їм сприяли отримувати першими і в повному обсязі рефінансування і так далі. Банки дуже зацікавлені, щоб якісь правила змінювалися, допомагаючи їм оперувати ефективніше та прибутково. І це так скрізь. А коли кажуть, мовляв, «лобіювання – це страх; це звучить страшно та дивно; це щось заборонене» і так далі, то все одно це робилося, тільки люди ходили по різних кабінетах і закулісно домовлялися. Все одно це було, але не «вбілу». А як тільки нова площина у підході з'являється, то таким ходакам відразу дається зрозуміти, мовляв, «так, ви можете намагатися впливати на прийняття рішень, але повинні (повинні) розповідати про те, що ви робите, працюючи в рамках певних правил, і не маєте право давати хабарі, але можете робити донації цілком легально». Про ці донації потім напишуть журналісти, суспільство про це читатиме і знатиме. Ось що мається на увазі під відкритістю, прозорістю та правилами.
Правду кажучи, і це далеко не ідеально. Але набагато краще, ніж діяти як у якомусь темному провулку. Є речі, без яких, очевидно, все одно нічого не функціонуватиме. Але, якщо їх виявляти і створювати для них чіткі правила, то лише легше контролюватиме ситуацію і шкоди будь-якій країні буде значно менше.
Закон про лобіювання для України (і не тільки для неї, а для багатьох країн, де це забороняли і не розуміли свого часу) – можливість пом'якшити політичну корупцію та дати картину, щоб усі розуміли, що саме роблять ті, хто зараз нишком і так лобіюють питання. Колись банально купували політиків, і це робилося тишком-нишком, хоча всі про це знали чи припускали, але все здійснювалося «вчора». Зараз лобісти будуть змушені працювати за правилами, зможуть конкурувати між собою вже в рамках закону, знаходитимуть якісь інші способи вирішення проблем, ніж просто купівля політиків. Такі люди зрозуміють, що вже стало важко ховатися і це, за ідеєю, згодом має лише покращити правила самої гри: вплив на політиків буде більш стриманим, більш гідним, продуманим та цивілізованим. Буде більше конкурсу у впливі. Відразу буде видно, хто саме що робить і на користь кого. Це вже виведе суспільство інший рівень мислення. Не всіх, але дуже багато точно.
Я чудово знаю цю тему, дуже добре знаю закони США. Але більше хотів би говорити не стільки про закони, які вже є, скільки про саму філософію того, як це здатне допомогти.
Я часто комунікував із трохи старомодними колишніми олігархами України. (Беру Україну, як приклад, бо зараз йдеться саме про Україну). Вони справді бояться слів «лобіювання» та «PR». Але в той же час вони рвуться вперед і хочуть, щоб американські політики їх зрозуміли, підтримали, вирішили для них якісь питання в Україні та США, когось кудись прилаштували тощо. Але такі люди не хочуть, щоб хтось знав, що вони когось про щось просять чи намагаються у чомусь переконати. А як тільки цей менталітет зламається, то лобіювання та PR стануть далеко не ганебними чи жахливими.
У лобіювання – це дуже престижно. У нас дуже багато лобістів – досвідчені юристи, які є партнерами у великих та престижних фірмах. Багато хто працює у Вашингтоні, гідно почувається. Ті, хто веде лобіювання для великих компаній, одержують дуже високі зарплати. Часто у лобістів позиції престижніші і вищі, ніж навіть у СЕО цих же компаній.
Звичайно, люди, які не реєструються лобістами, але мають високий статус і пробивають питання (як, наприклад, Джуліані, якого конкретно називали «лобістом Харкова» і так нібито і було прописано в його контракті з окремими одіозними втікачами), у результаті отримують політичну та громадську ляпас. Тому що такі люди всіляко намагалися приховати, що вони лобіювали. У нас реально соромно, якщо ти не реєструєшся, але лобіюєш ті чи інші інтереси, а потім про це стає всім відомо. Якщо ж ти все робиш за правилами, то й не буде тобі якогось морального потиличника та негативного відтінку на тобі, а, навпаки, все сприйматиметься професійно та чітко.
Тому, гадаю, такого типу закони, як закон про лобізм (навіть якщо вони нові і, можливо, на початку не до кінця в чомусь продумані), все одно виведуть справи на чисту воду. Знову ж таки, я не кажу, що США – однозначно гарний приклад для всіх, але, в даній ситуації, у нас у країні все набагато прозоріше і правильніше виглядає, ніж часто відбувається в тій самій Україні. Вода не стане відразу прозорою, вона буде якийсь час сильно каламутною, але вже точно не буде повністю брудною.
Різні структури (ті ж банки) зрозуміють, що якщо вони вже повинні будуть за законом розповідати про те, хто, які і на якому рівні інтереси обстоює, доведеться думати про те, як пом'якшити цілі. Що я тут маю на увазі. Раніше структури однозначно хотіли отримати певний прибуток для себе, їх мета була єдина – розбагатіти. Зараз же доведеться все це пом'якшувати і говорити суспільству, мовляв, «ми хочемо того й того, але це допоможе не тільки нам, а всій індустрії, галузі, допоможе людям простим, наприклад, зберегти чи примножити власні ресурси» і так далі. Тобто минула мета виключно наживи може бути повернена на гуманні речі, і в ці нові цілі вже впишеться соціальний бенефіт. Це дуже важливо.
Тому прозорість – це коли береш речі, які все одно відбуватимуться, але мотивуєш їх, щоб вони відбувалися відкрито. Хто купуватиме десь на вулиці у підворітті той самий канабіс, якщо його можна купити в магазині легально і без переслідувань? Так, він, можливо, коштуватиме дорожче, але буде легальність з усіма обставинами та наслідками. Платитимуть податки до бюджету, а не гроші продовжуватимуть осідати в якихось кишенях невідомо кого. Буде все відкрито і дуже багато чого зміниться.
Юрій Ванетик, адвокат, політичний стратег та член Ради директорів міжнародної правозахисної агенції WEST SUPPORT (США)
