Кумедний, багатообіцяючий, хоча, на перший погляд, зовсім незначний епізод трапився в самому кінці грудня 2017 року в окружному суді кіпрської Нікосії. І отримав своє не менш веселе продовження в січні 2018-го. Так ось, маленький, але гордий «офшорний суд» ухвалив заморозити активи Ріната Ахметова на суму якихось незначних $ 820 млн за позовом фірми-перевертня Raga Establishment. Трохи раніше вона іменувалася Epic Telecom Invest і проходила по розряду «дочок» австрійського спекулятивного фонду EPIC, колись впливового скупника української держвласності. Суть позову бездоганно-банальний: Ахметов нібито купив 93% акцій держмонстра «Укртелеком» у посередника Epic, покористувався, але так і не виплативши грошей за актив, повернув його державі. Хлопці тепер вимагають платежу…
Зрозуміло, що вся ця кіпрсько-судова історія – класичний «дитячий плач» з приводу не купленої іграшки. Зрозуміло також, що трошки зароблять адвокати з двох сторін і трошки кешу походить по кишенях посередників-вирішувачів. І, тим не менше, дозволю собі ряд висновків. Головний з них: в західних юрисдикціях ніхто НЕ відчуває ніякого пієтету до наших «великих чел». Вони там ніхто. Взагалі. І варто тільки комусь із них програти один-два великих майнових процеси, де заінтересантами виступлять круті транснаціонали, греблю претензій і арештів прорве… Важливо також і те, що Ахметов в результаті так і не захотів виходити з тіні. І тому зараз натягує на себе громадські претензії вже до цієї системи. Чому? Ментальність тіньовиків. Терти, малювати шахматки, ставити смотрящих, скуповувати через посередників парламент і міністерства. І хлопцям невтямки, що світ вже живе за трохи іншими правилами. Ні, зрозуміло, цілком можна купувати лобістів, вечеряти з сенаторами-конгресменами, платити піарникам. Але чи багато це допомогло тому ж Дерипасці або Сулейманову? Наші «великі мішки» поки трохи інакше сприймаються світом. Як свої, вибачте, «сучі діти». До завтра…
Звідки прилетить бумерангАх, Рінат Леонідович, здавалося б чого простіше. Досягнувши певного розміру «особистого гаманця», можна було уподібнитися західним гаманцях й інвестувати в ефективну державу, нові технології, добровільні соціальні зобов’язання. Робити своє ж середовище проживання комфортним. Навіщо в прозорому світі, коли жодна кома не пролітає повз хижі очі, продовжувати жити звичаями 90-х, скуповуючи державу? Це ж ризики. У чому сенс робити своє прізвище об’єктом масового соціального роздратування і ненависті?
Адже тричі платиш. Своїй корумпованій державі за право… її корумпувати. Іноземним лобістам, щоб запросили посидіти хоча б в приймальнях глобальної еліти. Своїм бойовим політичним загонам, щоб обдурити виборця і ще трошки побарижнічати. Ну, ось тільки, хіба тричі оплачена непотрібна послуга не пахне лоховством?
Михайло Подоляк, політтехнолог
