Оксана Корчинська про загострення в АТО і майбутнє медреформи (відео)

– Ви щойно повернулися з фронту, розкажіть, що там відбувається?

– Там зараз загострення ситуації. На жаль, там на мій погляд, одне з самих слабких командувань в АТО, яке було за всі три роки. Мені прикро, що незабаром третя річниця по Іловайську. Тоді я була переконана, що через три роки ми матиме справжню українську армію, що ми подолаємо «совдепівський синдром», який у нас досі сильно закріплений у керівництві Збройних сил Генштабу. У нас непростий час в зоні АТО, а черговий командуючий думає тільки про те, як з підвалу чи бункеру вимагати безкінечно карти і створення слайдів. Тому дуже боляче, коли бойові командири замість реальної допомоги просять у тебе принтер або папір, тому що їх замучили тією кількістю паперової роботи, що від них вимагають. У них елементарно немає підлеглих, які б знали, як це вірно оформлювати.

Тому в останні півтора місяця фактично відбувається полювання на добровольців в зоні АТО. Генерал, який в свій час служив у Радянській армії, дуже пишається цим і всім розповідає про свої подвиги у Югославії. Щоправда, я так не зрозуміла, яким чином, начебто ми там і не воювали, а були як контингент. Тим не менш, він вважає, що наші командири першими відкривають обстріли. Це неправда. Нам годинами не дають можливості відповісти, ми несемо втрати виключно через те, що ворог бачить нашу слабкість, що ми не відповідаємо, і завалює нас мінами. А ми можемо відповісти тільки на кожну десяту.

От зараз, два тижні тому, я підняла скандал і доїхала до начальника Генерального штабу Віктора Муженка. Я просто попросила генерала Муженка, вперше за три роки, а ми переживали різних командуючих АТО, цю людину, яку він собі вибрав в штаб, цього «совдепівського» генерала, за моєю особистою думкою, і частина командирів мене в цьому підтримують, забрати до себе в штаб, бо це не та людина, яка повинна бути в АТО.

– Що вам на це відповів Муженко?

– У нас зараз дійшло до того, що нашим медичним добровольчим госпітальєрам не дають працювати, вивозити поранених. Є розпорядження генерала Локоти, згідно з яким він вимагає, щоб наші парамедики на реанімаційних автомобілях, вивозили поранених, тому що тільки вони можуть допомогти збройним силам вивезти поранених. Це дуже складні ділянки, але у них великий досвід. У підрозділів не вистачає медичних кадрів і транспорту. Є Богдан, котрий нам подарував президент, так це не автомобіль першого краю, тому що автомобіль першого краю – це броньований автомобіль. Також нам хронічно не вистачає медичних «саксонів» (британський колісний бронетранспортер. – ред.) в зоні АТО. І ми змушені кожний раз, коли виходить підрозділ, просити, щоб він лишив або перекомандирував «саксон», або будь-який інший броньований автомобіль, який може вивезти на цьому етапі, бо забирають або військові медики підрозділів або добровольчі підрозділи. Це АСАП, всім відома команда Хоттабича, Перший добровольчий мобільний шпиталь (ПДМШ) і госпітальєри.

Зараз на госпітальєрів просто оголосили полювання, вимагая від них, щоб вони сиділи на командних пунктах спочатку батальйонів, а тепер на командних пунктах бригад. А це, вибачайте, щоб доїхати безпосередньо до пораненого на лінію зіткнення, це займає 1,5-2 години, тому мова про порятунок вже не йде.

Дуже часто госпітальєри виносять поранених на руках. Наприклад, декілька місяців тому врятували п’ятьох морських піхотинців. Там така територія, що на автомобілі взагалі не можна було проїхати, так хлопці виносили їх руках і врятували життя всім морським піхотинцям.

– Так, що вам відповів Муженко, ви казали, що зверталися до нього?

– Він мені обіцяв все виправити, обіцяв, що він подіє на генерала Локоту і заборонить йому проводити наради по вісім годин. Бо у нас бувало по одній-дві нараді в день, причому кожна нарада в середньому по чотири-п’ять годин, і офіцери, вибачайте, не могли реагувати на те, що відбувається в АТО. Тому що у них обстріли, а вони постійно на нарадах.

У нас була конфліктна ситуація, я вдячна, що генерал Муженко став на бік України і саме Збройних сил, коли було виведено розвід батальйон і покинуто три кілометра наших територій. Я дуже вдячна, що коли під ранок доїхала до Муженка, і що він, не знаючи об’єктивної ситуації, зміг по моїй інформації прийняти правильне рішення. Слава Богові, що ми встигли повернути контроль над своєю територією, бо це сіра зона. Все це відбулося тільки тому, що командувачем було прийнято дивне рішення: розвідувальний підрозділ зробити сухопутними військами.

Я не буду розбиратися у військовій справі, бо три роки я якраз координую роботу наших військових медичних підрозділів. Причому не тільки Збройних сил, але й Національної гвардії, цивільну медицину, тому що ми там працюємо як єдиний алгоритм по вивозу поранених, незалежно від того, хто це – Збройні сили, Національна гвардія, добровольці, волонтери чи мирне населення. Ми там зробили, ще три роки тому, госпітальні округи, і працюємо єдиною системою для порятунку громадян.

– З якими зверненнями до вас звертаються бійці, волонтери? Що вам вдається зробити, як народному депутату?

– В останні тижні мені було важко працювати. Тому що заборонили мене пускати в підрозділи, декілька разів це було особисто при мені, потім мені розповідали, що начебто є якийсь закон, що забороняє депутатам з’являтися на позиціях. Тому зараз звертаюсь до колег-депутатів: «Будь ласка, згадайте, що є фронт». Але дуже вдячна тим, хто там буває, дуже вдячна Ігорю Луценку, який нам сильно допоміг. Адже там дуже глибокі проблеми, які треба вирішувати. Бо зазвичай, щось розповісти, коли приїжджає народний депутат, бояться. Він не вирішує проблему, йому щось розказали – він просто зробив дзвінок, а потім командування дало по голові нашим командирам за те, що вони розповіли про якусь проблему. Проблема не вирішена, а люди ще й отримали догану.

– Вам там довіряють?

-Довіряють, тому що я не маю фейсбуку, живу на фронті безпосередньо в підрозділах або в військових госпіталях. Тобто зі мною по декілька днів немає зв’язку, як з хлопцям з підрозділів, бо Київстар там не працює. Зато працюють «сепарські» канали на наших підконтрольних землях, де розташовані наші підрозділи.

І коли ти живеш одним життям з військовими, то вам нічого не треба розповідати, тому що ви самі це бачите. Тому я розцінюю погрози з боку генерала Локоти стосовно того, щоб мене не пускати навіть на командні пункти батальйонів, що це було у зв’язку з тим, що я приїхала в 59 бригаду, як тільки дізналася, що у них був розрив «Молота». Це міномет «Молот», котрий дуже дорого коштує для нашої держави, і це був черговий його розрив. І даному випадку у командувача була ціль не дати мені дізнатися, що в нас є черговий розрив міномету.

Слава Богові, що не були поранені люди. Але це унікальна ситуація, бо перед тим у нас були загиблі, і ми розбиралися: 24 бригада, 72 бригада і я приїжджала безпосередньо на місце подій, щоб захистити наших військовослужбовців, котрих звинувачували в тому, що начебто це міномет «Молот» повинен, що це подвійне заряджання. Тому я приїжджала, фіксувала на телефон, розмовляла з експертними групами, котрі приїжджали розбиратися, щоб наших командирів в черговий раз не звинувачували в гріхах Оборонпрому. Бо це була повна брехня, там не було подвійного заряджання. Подвійне заряджання у нас дійсно нещодавно сталося, розірвало міномет «Сані». Зараз комісія показує, що там все ж таки сталася необачна ситуація, був дуже сильний обстріл в районі Мар’їнки, і тоді загинули видатні бійці, і було дуже багато поранених. Такі випадки дуже рідкі, але вони бувають, це чесно. Але стосовно «Молота» – це не чесно. Знову був розрив по шву. Не можна цього замовчувати. Від того, що ви замовчуєте, ви робите послугу черговим олігархам, які заробляють на Оборонпромі, але точно не допомагають Збройним силам і нашим бійцям на фронті. Тому такі речі не вдасться замовчувати. І навіть, коли вони не пускатимуть на фронт, хоча я не можу уявити собі командирів, які не пускатимуть мене на ВОПи та РОПи. Тому що командувач приходить і уходить, а все ж таки ті люди, які організовують вивіз поранених, я з ними вже три роки, і є ще декілька людей, які мені довіряють.

– Пані Оксано, як ви бачите вирішення війни на сході? Коли вона вже закінчиться і перестане литися людська кров на наших українських землях?

– По-перше, її треба назвати війною. Зараз розчарування на фронті. Хлопці дуже сподівалися на цей закон. На жаль, нам депутатам, його так і не передали. Ми тільки бачили презентацію, і те, що нам передав Турчинов. Я особисто їздила до пана Турчинова декілька тижнів тому, коли в один і той самий день приїжджала до Муженка з проханням вплинути на ситуацію, щоб надати можливість нашим командиром захищати Батьківщину і свій особовий склад. Тому ще раз кажу, що це повна неправда, коли кажуть, що коли ми не відповідаємо, начебто, ми не несемо втрат. Все навпаки, якщо ми не відповідаємо, у вора ніякого благородства немає, він нас розцінює слабаками. Нас просто закидають мінометними снарядами. А на відміну від нас, у котрих хронічно цього не вистачає, у них безмежний російський ресурс. Вони до сих пір утилізують на нас снаряди, в тому числі і Другої світової.

Наші розвідники, на жаль, не мають права говорити, але всі знають, що росіяни там є командирами, що там «ДНРівських» командирів, це, максимум, командир взводу або командир роти, а решта – це росіяни. Їхні інструктора приїжджають, і тепер вони офіційно вже від Росії, а не від «ДНР» отримують шалені гроші за навчання саперів, снайперів. Ми для них – жива мішень, живий полігон, це всі знають. Єдине, чому вони навчилися – це грамотно все оформлювати. Якщо раніше приїжджали просто військові кадри, то тепер вони офіційно перебувають у відпустці. Тому це неправда і повна брехня.

– Як ви бачите завершення АТО?

– Тільки військовим шляхом. По-перше, повна блокада окупованих територій. Місцеве населення, хлопці, які залишились на окупованих територіях, нам кажуть: «Краще ми потерпимо, ви нас тут заблокуйте, і наші олігархи і керівництво хоча б перестануть заробляти на цій війні». І їхні «ДНРівські» та «ЛНРівські» теж заробляють на цій війні. Вони у надприбутках, як і частково деякі олігархи, які надалі продовжують працювати з вугіллям, хоча нам стверджують, що цього не відбувається. Тому спочатку блокада. Тому що те, що відбувається на території «ДНР» та «ЛНР», зоні АТО – всі бачать тільки їхні канали. Красногорівка, Мар’їнка, Авдіївка, навіть Волноваха. Я зараз декілька днів провела в Красногорівці, вони дивляться тільки ті канали, а там промивають мозок так, що сподівань на вирішення мирним шляхом немає.

Тому тільки розроблена операція, тільки оголошення, що це війна, тільки міжнародне право, яке підкреслює закон про окуповані території, який би надав нашим військовополоненим статус військовополонених, а не безкінечні розмови Мінських угод. Для мене це «договірняки», а не угоди, які просто відтягують час. Їх логіка була зрозумілою ще на початку, три роки тому, коли у нас не було сил, озброєння і війська, щоб захистити нашу країну. Зараз це не доцільно. Це робота на руку Росії і, на жаль, Заходу.

– Незабаром у нас проводитись парад на день Незалежності. Це, мабуть, добре, що ми демонструватиме разом із НАТО техніку. Напевно, треба таке робити під час війни? Але ж Путін може скористатися цим парадом?

– Була спроба забрати у нас частково техніку на парад. Слава Богові, ми це зупинили, і військову техніку в АТО цього року не чіпали. Тобто основні сили розташовані в АТО. Інша справа, що ми сподіваємось, і всі війська в АТО сподіваються, що та красива техніка, яку як картинку покажуть на параді, приїде до нас. Інакше ми не розуміємо, в чому сенс параду.

Військові по-різному сприймають парад. Для мене особисто це день трауру, тому що 24 числа були найбільші втрати під Іловайськом. Тоді ми вивозили поранених, а нашу лікарню захопили, і для мене була найважча задача під обстрілами витягнути з старобешівської лікарні 13 поранених, яких фактично тоді кинули. Підполковник Кущ, по його розпорядженню, їх було покинуто у старобешевській лікарні. Тому я дуже вдячна всім добровольцям і головному лікарю (ця людина вже працює в Україні, вся родина його приїхала, йому ніщо не загрожує), що тільки їх зусиллям нам вдалося вивезти останніх поранених. Вони були покинути. І коли я тоді набрала голову медичного департаменту в ніч, це було десь о 5 ранку, з 23-е на 24-е серпня та попросила, що мені потрібна хоч якась техніка, щоб я доїхала до Старобешева і вивезти останніх поранених, то мені сказали, що вся військова техніка на параді, і вони нічим допомогти не можуть. Вони сказали, що моє сумління повинно бути чистим. Я сказала, почекайте, там наші офіцери, там наші хлопці з ампутованими кінцівками, бо добровольців я всіх встигла вивезти. На той час ще була ситуація, коли мені і волонтерським службам не дозволяли вивозити збройні сили. І після цієї трагедії, коли ми все ж таки врятували цих 13 військовослужбовців, нещодавно я їх всіх бачила, вони, слава Богу, вижили. Деякі з них відпротезовані. І от вже з тих пір, з 29 серпня, я пам’ятаю, коли збройні сили взагалі не могли справлятися з евакуацією, тоді вони доручили це нам. Схему евакуації, як ми робили для добровольчих підрозділів, ми її зробили по всьому АТО. Так вона і працює.

– Ми можемо сподіватися, що такий сценарій вже не повториться?

– Сподіваюсь. За ці три роки ми пережили різне командування: були дуже талановиті, були дуже хоробрі, були генерали честі, їх невелика кількість, але це люди, котрі не боялися передової, які доходили до останнього солдата, і з розвідкою працювали для того, що прийняти вірне рішення. З підвалу, з бункеру не можна прийняти рішення, як гадають сьогоднішні командуючі. Тому для мене дивно, що через три роки, скажімо, такий «совєтський ренесанс», що знову полювання на добровольців, що знову, не просто образили, а зрадили наших добровольців.

Я зустрічалась з добровольцями, на них боляче дивитися, котрі три роки життя віддавали, а більшість їх побратимів вже віддали своє життя за батьківщину, а їх зараз у зону відповідальності, а вони нам у різних куточках допомагали: це були і розвідники, і евакуатори, а зараз їх чи не під зброєю виводили. Начебто є якась усна команда від Муженка, хоча мені особисто він це не підтвердив. Тому мені прийдеться офіційний запит робити: що відбувається, чому йде чергове полювання, в тому числі й на медичні підрозділи. Я страшенно цим обурена.

– Я хотіла б з вами поговорити про дуже важливу медичну реформу. Адже ви є першим заступником комітету з питань охорони здоров’я. Всі про цю реформу говорять: чуємо гасла цієї реформи, знаємо, що вона нам необхідна. Але у нас немає безкоштовної медицини, хоча за Конституцією вона має бути. Ви можете розказати суть цієї реформи? Якою вона буде на практиці?

Звичайно про це треба окремо говорити. Тому що медична реформа, 25 років в нашій країні, це була брехня, ніколи у нас медична реформа не відбувалася. Це була симуляція. Єдина перша спроба, в яку я повірила, що нам вдасться зробити перші кроки реформи, до початку канікул. Зараз мій оптимізм іссяк. Я розумію, що зараз фракція Опозиційного блоку і такими позафракційними, як Олег Мусій та іншими депутатами, які виступають в одному контексті з опозиційним блоком, в тому числі, я гадаю, що і Радикальна партія їх підтримує, на жаль. Вони зараз це заблокують, ставлячи принципові статті на підтвердження, вони зроблять не дієвий, а кастрований закон.

У нас був шанс, але тоді голова комітету Ольга Богомолець не прийняла на себе в останній день доленосне рішення. Вона щось відтягувала, не підписувала, потім захворіла, потім забрала. Потім я, як перший заступник, підписала. Просто депутатам тоді не вистачило часу з ним ознайомитись, тому що вони дійсно повинні були ознайомитись.

-Тобто, з ваших слів, цю реформу блокують? Хто саме блокує?

В першу чергу, фармацевтична мафія і мафія, яка десятиріччями торгує медичним обладнанням. Ви можете зайти на сайт комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я, так рівно половина з цього комітету – це люди, котрі працюють або є власниками, в тому числі й компаній, які роками заробляють на системі охорони здоров’я. При медичній реформі повністю міняється механізм оплати. Для нас принципово, щоб пацієнт мав право вибирати свого лікаря, щоб він оплачував свою послугу не фатально – всім за все і койко-місця, якими він може не скористатися за життя, а безпосередньо за те, що він отримав медичну послугу. Це категорично міняє все.

Гасло: гроші йдуть за пацієнтом, але в першу чергу, зароблятимуть профільовані лікарі, які мають відповідну підготовку і котрим пацієнт повірить, що не дуже невигідно великій кількості лікарів медиків, які роками не турбувалися, чи буде у них пацієнт, чи ні. Достатньо того, що в них є кабінет і вони виписують ліки на рівні «первинки», а потім пацієнт бере цей рецепт і йде у певну аптеку. Там написано прізвище лікаря і йому, цьому лікареві, в кінці місяця видають «вдячність» за ці препарати, які він виписав.

– Пані Оксана, може бути гарний лікар, до якого черга людей, які хочуть до нього потрапити, бо він дуже популярний, бо він професіонал і таке інше. Це як гарний перукар, до нього потрапити неможливо, треба записуватися заздалегідь, але з медициною таке не проходить, людині зараз потрібно потрапити до лікаря.

– По-перше, конкуренція серед лікарів – це дуже добре. Конкуренція серед медичних закладів – це ще краще. Тому що завдяки цьому ми отримуємо якість послуги. Тому що, починаючи з того, де наші слабкі місця: неякісна діагностика, хоча країна закупила медичного обладнання у доларовому еквіваленті з розрахунку на одного українця більше, ніж Польща чи Чехія.

– Голова МОЗ у нас постійно змінюється, у нас взагалі немає міністра охорони здоров’я. Уляна Супрун – вона виконуюча обов’язки. Квіташвілі також просував свою реформу, але так і не довів її до кінця. З кого ми питатиме, що у нас в такому стані медицина?

– Давайте по-чесному, Квіташвілі не пропонував. До цього законопроекту безпосередньо, до автономізації, це був перший законопроект, це перша цеглинка в реформі, але дуже маленька.

Закон, котрий пропонував Квіташвілі, в ньому дійсно була загроза приватизації системи охорони здоров’я. Добре, що ми цю загрозу минули. На жаль, на це пішло півтора року, щоб цей закон прийняли, і то з великими труднощами. Тому що саме та частина комітету, що виступала проти реформи, не з’являлись на засідання комітету. Так само, як останній комітет по автономізації проводила я, підписувала закон, потім він довго не подавався до юридичного департаменту, потім ми знову повернулися до закону, допрацювали, щоб дійти консенсусу. І дійсно закон вийшов добрий. Інша справа, що нам треба підзаконні акти, які працюватимуть. Тому закон, який ми роздивляємось, це один з етапів медичної реформи: міняється механізм, змінюється принцип.

Я підозрюю, що на жаль, провладні фракції це зарубають. Перше, там, по настоюванню депутатів, це більшість правок було, відмовились від співоплати. З обох боків є свої плюси-мінуси. Про медичну реформу не можна говорити тезисами, тому що людям треба пояснити, вони не читають законів, медики не читають законів, вони користуються меседжами в інтернеті. Тому я вас прошу, зайдіть на сайт Верховної Ради і прочитайте закон. Тому що той закон, який був підготовлений до другого читання, це дійсно дуже сильний закон, він дійсно змінив би ситуацію в країні, і він більш незалежний від людського фактору. Це дуже важливо. Але, на жаль, я підозрюю, що восени його спробують зарубати через підтвердження статей. І самі принципові статті туди можуть не увійти, завдяки яким реформа можлива. Це в тому числі і завдяки фінансуванню. Тому що в цьому законі стоїть позиція, що якраз на державну програму гарантованих медичних послуг повинно виділятися не менше 5% з ВВП. Тобто на даний момент це втричі більший бюджет, ніж зараз виділяється на всю медицину. Без цього пункту не можливо буде провести реформу. Як тільки ми побачимо, що цей пункт поставили на підтвердження, ми будемо розуміти, що решта, це не реформа, це фікція.