– Дякую, що знайшли час і завітали до нас. Як ваші справи?

Геннадий Афанасьев
– Дякую, все чудово, це ж Україна.

– Справді, це чудово, що ви на Батьківщині. Скажіть, чим ви зараз займаєтесь?

– Я є волонтером декількох організацій. Це Центр громадських свобод, КримSOS, намагаюся брати участь в акціях, які стосуються політв’язнів, та в найбільш гучних подіях, які відбуваються в світі. Одночасно я працюю радником міністра закордонних справ, звісно, на громадських засадах. Основна моя діяльність, якщо поза зоною громадської активності та політичної діяльності – працюю в IT-компанії. Знову ж таки, там ми розробляємо українську соціальну мережу. Тож можна сказати, що і тут трохи залучений у тому, щоб підвищити статус України.

– Тобто можемо сподіватися, що в Україні з’явиться якась потужна соціальна мережа?

– Торговельна – це точно.

– Цікава ваша робота на посаді радника міністра закордонних справ. Як вам цю посаду запропонували і чи подобається вам там працювати?

– Я дуже багато їздив по світу. Звісно, це були не подорожі, а певні дипломатичні візити. Серед них і до ПАРЄ візит, і до ОБСЄ, і до Канади, і до Брюсселя, зустрічі з парламентарями. Десь шість разів їздив до Чехії – зустрічався з різними політиками. Розмовляли про Україну, політв’язнів і російську агресію. Звісно, я як приклад був для них дуже важливий – щоб вони на власні очі побачили, що відбувається.

Популярні новини зараз

Обурений Філіп Кіркоров зчепився з відомим продюсером Дробишем: "Забудь моє ім'я"

Дружина Комарова зі "Світ навиворіт" показала чоловіка в несподіваному вигляді: "Пару разів в році..."

Алла Пугачова не змогла стримати емоцій через трагедію з близьким другом: "Поки жива, буду..."

Обірвалося життя українського артиста з рідкісним голосом, колеги невтішні: "Улюбленець"

Штраф до 8 тисяч гривень: українців чекає нова заборона з 10 грудня, подробиці

Показати ще

Зауважу, що коли тільки звільнився, я важив кілограмів шістдесят. Плюс історія. Все ж таки розмовляти з людиною, яка там була, і розмовляти з політиками – це різні речі. І ми міркували, як ці візити зробити кращими, респектабельнішими.

– Візити куди саме?

– Візити у різні країни і зустрічі з політиками. Наприклад, у Лондоні я мав виступ перед англійським парламентом, була зустріч у Чатем-хаузі (Королівський інститут міжнародних відносин, – ред.), навідався туди після приїзду президента Петра Олексійовича. Так-от, коли ви плануєте зустріч і кажете, що матимете зустріч із політв’язнем Геннадієм Афасьєвим, то для політика не зовсім зрозуміло, навіщо з якимось громадянином з України зустрічатися. Але коли ти маєш статус радника міністра закордонних справ, то людина вже апріорі міркує, що зможе дізнатися якусь ексклюзивну інформацію на міжнародному рівні. І вони більш зацікавлені, щоб прийти і поспілкуватися. А коли приходять, то чують мою коротку розповідь. І потім усі ці слова вони можуть використовувати.

Здебільшого це робиться, щоб залучити все більше і більше друзів України. Бо часто на зустрічі приходить і опозиція, яка не підтримує Україну і намагається якось загравати з Росією, і наші друзі. І коли опозиція чує мою розповідь, їм нічого проти цього сказати. І цю інформацію використовують наші друзі проти них. Потім на виступах в Європарламенті говорять: «Ну, друзі, ви ж чули, ви ж тоді нічого не сказали, перепрошую». Таким чином ми на міжнародному рівні виборюємо більше голосів щодо України. Мені здається, що якщо кожен громадянин України робитиме свою справу, то і більше результату ми будемо отримувати.

– Що переважно розповідаєте, про що ваша розповідь? Ви казали, що вона коротка. Можете нам розказати?

– Я розповідаю про себе хвилин десять-п’ятнадцять, залежно від часу.

– Як із вами це було, так?

Українські в’язні Кремля: перспективи повернення

– Так, як мене затримали, що я з Криму, що там відбувалося, що я зазнавав тортур, де мене возили, що Росія – це справді ГУЛАГ, нічого не змінилося. Як люди живуть серед щурів, серед зазомбованих співарештантів тощо. А потім розповідаю про Крим, про тенденції, про мілітаризацію, про правопорушення, які відбуваються. В цьому я маю великий досвід, бо з організацією КримSOS ми робили мапу правопорушень, де вже більше ніж 300 кейсів, які можна подавати до ЄСПЛ. Я розповідаю коротко про це і переходжу до долі політв’язнів, розповідаю, про Клиха, якого катували так, що він втратив глузд. І про такі найгірші випадки з нашими політв’язнями. А потім кажу, як вони можуть допомогти.

Наприклад, у Канаді я розповідав про санкції Магнітського. За два дні я мав понад сорок зустрічей в парламенті. І декілька днів тому вийшов законопроект у Канаді, що вони погоджуються вводити санкції Магнітського, як це зробили американці. І для нас це перемога, бо звертався я до них, що вони величезна і неймовірно розвинена країна, і що вони мусять дати приклад іншим країнам, Європі. Просто уявіть, якщо Німеччина, Франція теж почнуть вводити персональні санкції проти всіх людей, які вчиняють правопорушення, проти Російської Федерації. Тоді усі ці дипломати, ефесбешники, поліцейські, які  катують і переслідують українців, позбавляться можливості виїжджати в Європу і всього майна, і награбованого. Вони цього дуже бояться, це буде дуже болісно. І ми це зробили. В першу чергу треба, звісно, подякувати українській діаспорі, яка його проштовхнула. Але частково і моя місія була саме в цьому.

– Вас запрошували виступати в штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку, ви вже виступили чи це ще попереду?

– Це було на початку цього року. Але в мене був вибір чи їхати в Сполучені Штати, чи їхати в Канаду. І в Канаді планувався величезний захід, окрім тих зустрічей, які я згадував. Перед діаспорою виступали і журналісти, і громадські, діячі і музики, і я, як екс-політв’язень. Ми виступали перед нашою громадою і збирали гроші для наших військових. Тільки декілька книжок під час виступу ми продали за вісім тисяч доларів. Загалом, сотні тисяч доларів зібрали на реабілітацію ветеранів. І обираючи поміж цим і виступом в ООН… Так, я розумію, що це дуже важливо, але це була реальна допомога хлопцям, які повертаються з АТО. І я вибрав наших ветеранів. Звісно, якби була можливість, я був би на обох заходах.

– На вашій сторінці у Facebook вже давно стоїть світлина про те, що 28 українців досі знаходяться за кремлівськими гратами, і п’ять всього звільнено. Інформація ця за серпень 2016 року. Як ситуація змінилася на сьогодні?

На зараз в нас було 49. Тобто кількість збільшилася вдвічі. Певних хлопців відпустили в Криму під домашній арешт, це наших патріотів з кримсько-татарської сторони, але нещодавно відбулись нові арешти і нові вироки. Це Гриб, якого викрали в Білорусі. Самі білоруси, здається, в шоці від цього. І зараз він в Краснодарському краї знаходиться. І перевіряються ще певні люди, це українські патріоти, яких затримали в Брянську. Зараз іде перевірка саме на політичну мотивованість цих арештів. Але ми вже почали поширювати цю інформацію, відправили від МЗС консулів на перевірку їх стану. І шукаємо адвокатів-професіоналів, які займуться цим кейсом.

– Вам не здається, що ситуація з арештованими патріотами зайшла в якийсь глухий кут? Адже ви останній, кого звільнили, і досі більше нікого. Що з Олегом Сєнцовим і рештою людей? Може треба змінювати підходи?

– Спілкуючись із родичами і журналістами, я завжди ставлю запитання: а що ще нам треба зробити, використати які нові шляхи? Насправді, мені не дали жодних відповідей.

А якщо казати про Сєнцова, то ми постійно бачимо і на міжнародній арені, як реагує світова спільнота. Ми бачили і на врученні «Оскара» підтримку, і в Берліні. Ми бачили нещодавно резолюцію Європарламенту щодо політичних в’язнів. Постійно якісь дії з нашого боку відбуваються.

– Але чи достатні ці дії? Ви ж самі колись були там. І ви відчуваєте, що відбувається. От ви коли там були, давайте згадаємо. Коли ви були в тому жаху, ви казали, що це взагалі пекло на Землі. На що ви тоді сподівалися, яких кроків від держави ви очікували?

– Я хотів, щоб звільнили Олега Сєнцова і Олександра Кольченка. Я не сподівався, що мене будуть звільняти. Писав по дванадцять скарг на день до суду, правозахисних організацій, прокуратури, слідчого комітету Російської Федерації. Скаржився на все – на підлогу, на лампи, на стелю, на холод, на спеку. Я намагався завдати клопоту. Щоб кейс не згасав, щоб в Україні та світі було про що розповідати. Щоб ця тема не заглохла.

– Вам не здається, що вона вже трошки заглохла? Зараз менше вже чути про Олега Сєнцова, ніж це було раніше.

Кривавий молох Донбасу: наші втрати за три роки війни

– Це питання до засобів масової інформації, українських також. Наскільки вони багато розповідають про Олега Сєнцова. Якщо казати про громадську і політичну активність, то резолюції Європарламенту – підтвердження того, що про це не забувають. З 2016 року, після виборів в Держдуму Російської Федерації, на цьому моменті зупинилися всі процеси. Тому що не можна відпускати ворогів перед тим, як будуть якісь вибори в Росії. Воно затихло, а потім Росія взяла для себе стратегію роботи – «мовчання на користь Російській Федерації». Вони вважали, що трохи часу пройде, і всі забудуть про цих нікому не потрібних політичних в’язнів, що всім на світовій арені набридне говорити про них. Але виявилося, що українцям полонені українці потрібні. І кожен день, кожен місяць, куди б ми не приїжджали, куди б не приїжджали українські правозахисники, вони повторюють одне й те саме.

Як казав Олег Сєнцов, що він хоче бути цвяхом в труні Путіна. Насправді, політв’язні, це за ці три роки одна з найголовніших зброй українців. Тобто треба постійно піднімати тему, що є українці, яких переслідують і ув’язнюють. І ми знов і знов можемо про це казати – що це конфлікт, що це агресія Російської Федерації, і в нас купа полонених. І світ підтримує це. І ви не забувайте, що одна з умов «мінського процесу» – це звільнення всіх полонених. Там говориться і про політв’язнів, ув’язнених Кремлем. Тому казати, що робиться недостатньо…

– Ви кажете, що це таке собі нагадування всій світовій спільноті. Олега Сєнцова не збираються відпускати, йому дали двадцять років, Кольченку – десять років. Як воно буде далі – незрозуміло.

– Ми не можемо створити якийсь майданчик, запросити туди купу країн по звільненню політв’язнів, якщо туди не прийде Російська Федерація.

– Пам’ятаєте, як раніше в тій же Верховній Раді постійно були плакати «Звільнити Савченко», «Звільнити Сєнцова», постійно громадськість виходила на акції, про це говорили. Зараз немає – про це всі мовчать.

– Громадськість виходить регулярно. Нещодавно виходили по Балуху, по Умерову. Особисто я з ініціативною групою комітету родичів політв’язнів робимо аукціони, на яких збираємо гроші для підтримки родин. Наступний аукціон буде 8 листопада – якраз на мій день народження. Минулого року ми робили свято на Майдані незалежності – запускали кульки з іменами хлопців. Цього року ми будемо робити аукціон. Ще декілька аукціонів плануються в певних законодавчих органах, де ми хочемо збирати більше грошей. І якраз вернути увагу наших політиків, законодавців на політв’язнів.

Ви це стовідсотково побачите. Тому що це буде експозиція і аукціони. Наші народні депутати, я сподіваюсь, це самі анонсують. Я не хоч улізти поперед батька в пекло.

– Це гарна новина, дякую, що поділилися.

Валерій Гончарук про реінтеграцію Донбасу, особливий статус і Росію-окупанта

Хочу сказати, що в нас п’ять політв’язнів зараз повністю забезпечені приватними підприємцями. Кожного місяця їм передають гроші. На жаль, це поки п’ять. Моє завдання і бажання зробити, щоб всі 48 були забезпечені грошима. І дай боже, якщо люди будуть приходити, в тому числі і ваша ініціатива прийде і зніме репортаж з нашого аукціону, то це буде доходити до вух тих людей, які нічого не знають про цих хлопців. Таким чином ми зробимо свій вклад. Відповідаючи на те, що нічого не робиться – робиться. Треба на це звертати увагу. Не тільки тим, хто це робить, а ще й тим, хто займається своїми особистими справами.

Ви подавали в Європейський суд з прав людини щодо катувань, які відбувалися з вами в Росії. На якій стадії зараз розгляд у суді? Чого вам вже вдалося досягти?

– Подавали багато скарг. Зараз мої адвокати-правозахисники з Російської Федерації консультують і співпрацюють з українськими адвокатами. І було подано три скарги – на умови етапування, на умови незаконного переводу мене в більш суворі умови тримання і за тортури. Але за тортури ми подавали кейс не мій персональний, а по «Кольченко-Сєнцов-Афанасьєв». Тому що до всіх застосовувалися тортури. Щодо мене є підтвердження. Трохи пізніше з’явилися певні факти і їх зафіксували. Є світлини з гематомами. У Сєнцова є на початку. І, як би там не вийшло, ми вирішили зробити так, що якщо не підтвердиться стосовно мене, що мене на початку катували, то нехай те, що мене катували пізніше, буде як доповнення до кейсу Сєнцова та Кольченка. Можливо буде резолюція щодо трьох, можливо якось окремо. І я буду іти як свідок їх тортур.

– Але поки нічого не відомо взагалі?

– Їх прийняли.

– Але їх прийняли ще 16 червня 2016 року.

– Так, але коли подаються скарги, здебільшого по декілька років вони лише приймаються. Те, що прийняли наші справи буквально через місяць після подання, це дуже швидко. І треба згадати, що мені регулярно на поштову адресу додому приходять листи із запрошеннями до суду у Сиктивкар. Тобто досі йдуть апеляції та судові процеси. Тому що ми повинні пройти всі стадії. Будьте впевнені, що за всі правопорушення російська сторона буде відповідати. І кейси, які були подані, вони з такою доказовою базою точно виграють.

Вам, після того, як ви повернулися в Україну, може пропонували стати не просто радником міністра закордонних справ, але може якісь партії пропонували піти в політику? Якось міняти це все в стінах Верховної Ради. Зараз багато політичних партій формується.

Роман Бочкала про Північну Корею, ненависть до американців і поклоніння ракетам

– Скажу відверто, я не буду називати імена і прізвища. На початку, коли я звільнився, мені пропонували йти помічником.

– До кого?

– Я не називатиму. Але мені пропонували. Я відмовився тоді, бо було дуже багато інтерв’ю, подорожей, речей, коли треба було виїжджати.

Відверто скажу, мене лякає зарплатня у чотири тисячі гривень. Я не уявляю, як у Києві жити на ці гроші. Та і мені було відверто не до цього. Зараз мені теж певні люди пропонували вступити до них, але я повністю не підтримую їхню діяльність.

– Тобто вам не цікаво бути в політиці?

– Ні, я на той час був не готовий. Я зараз розумію, якби я тоді пішов щось там робити і кудись лізти, то мене б з’їли в два кроки. Я тільки зараз розумію, де я був, в мене лише пройшла реабілітація і більш-менш голова запрацювала. Хто є хто і хто є де.

На зараз в мене були певні перемовини, але з мого боку була умова, що я б не хотів так просто взяти і кудись піти. Якщо кудись і йти, то це, перш за все, освіта. Чи це буде академія, чи якісь закордонні курси, але спочатку це буде освіта. Бо, наприклад, є я помічником народного депутата, чи народний депутат. Я розумію, що є Верховна Рада, є закон, але я прийшов до кабінету, і що мені робити? Я не знаю цих процесів, хоч і можу швидко навчитися. Але треба отримати освіту. А не приходити з вулиці, сідати в кабінеті, і все, ти законодавець. Так це не працює.