Про прес-конференцію Януковича

Справа щодо Віктора Януковича нехай повільно, але рухається. Чому саме зараз відбулася його прес-конференція? По-перше, річниця подій Майдану. По-друге, Янукович ніколи не втрачав можливості виправдатися та зайвий раз нам подати факти в новому світлі. По-третє, це сталося напередодні виборів президента Росії. Тоді як Україна заявила, що, можливо, їх не визнають легітимними, бо голосування відбувається і в окупованому Криму. Тобто Україна запускає, поки що на словах, механізм Путіна як нелегітимно обраного на цих виборах президента, у відповідь Янукович запускає, звісно, в маріонетковому режимі, знову нагадування про те, що все ж таки він легітимний, а чинний президент в Україні нелегітимний. Передовсім, звичайно, це потрібно було самому Януковичу, бо в зв’язку з доволі активним просуванням справи щодо нього, подіями, пов’язаними із цією справою, у нього починаються реальні проблеми, йому потрібно щось робити.

Основною метою Януковича було виправдатися і пом’якшити звинувачення, які йому висувають. Тобто якщо президент України провів прес-конференцію як президент України, президент Росії – як президент Росії, то Янукович – просто як товариш, над яким висить доволі серйозна кримінальна справа, звинувачення у державній зраді тощо.

Про президентські вибори в РФ

Якщо вибори президента Росії в Криму визнають недійсними як сам процес, а це ж частина великих виборів, то на підставі цього можна і загальні всеросійські вибори президента визнати недійсними. Тут виникає доволі небезпечна ситуація. По-перше, Європа з цим не погодиться. Вона засудить вибори в Криму, але вибори президента Росії визнає. Тобто фактично відбувається легітимація в умах, що вибори в Криму – це частина виборів у Росії.

Путін сам прибуде до Криму. Крим робитимуть вітриною виборів у Росії. Завдання уряду РФ – показати, що в Криму трохи вища явка, трохи більше підтримують Путіна, Крим – російський, як вони вважають. Цей процес здебільшого орієнтований на внутрішнього споживача. Але якщо буде прецедент невизнання Путіна як легітимно обраного президента, тоді виникає питання, а хто виступатиме в нормандському та в мінському форматі з боку Росії. Звісно, весь світ так чи інакше визнає вибори в РФ.

Тому українські парламентарі не поспішали, майже під самі російські вибори цю ноту випустили. Думаю, що Європа кивне головою: «Так, ми засуджуємо». Але ЄС останнім часом дедалі частіше нагадує про те, що, коли окупували Крим, вони практично моментально запровадили санкції проти Росії, а Україна це зробила через рік. Європа каже: «Ми не можемо йти попереду вас, це ваша проблема. Так, ми вам допоможемо у всьому, ми солідарні з вами, але й ви робіть перші кроки». Тому доволі суперечлива ситуація.

Що ж до виборів у Криму загалом, то, за останніми даними, там дуже серйозно агітують іти на вибори кримських татар, які в бюджетній сфері працюють. Тобто кримські татари на сьогодні в Криму – це єдина консолідована група, яка представляє опозиційні погляди. Та й то там дуже небагато залишилося тих, хто не сприймає цю агресію, бо дуже швидка реакція з боку російських силовиків. Знаємо величезну кількість випадків політв’язнів. Кримські татари повинні стати показовою віхою – ось вони пішли на вибори й обрали Путіна. Весь Крим обрав Путіна. Ми відстежували концерти, які проходили в Криму за останній рік: практично в кожному бере участь кримськотатарський колектив на підтримку Росії. Це обов’язкова умова, щоб показати, що кримські татари теж раді Російській Федерації в Криму.

Про російську псевдоопозицію

У Росії всю реальну опозицію давно знищено фізично. Останнім опозиційним стовпом був Борис Нємцов.

Опозиція, яка в Росії зараз, існує доти, доки їй дозволяють існувати. Не скажу, що вона повністю керована. Але всі засоби масової інформації: телебачення, інтернет тощо – під жорстким контролем, загальна редакційна політика вирішує, кому вийти, кому не вийти, яким матеріалам зайти, а яким ні. Про яку опозицію, який масштабний вплив на уми може йтися?

Валентин Гладких про марні сподівання на Антикорупційний суд та діряве законодавство

Росіяни задоволені, програма мікроскопічного підвищення пенсій і зарплат щороку працює, це робиться перед виборами. Є також різні амністії, стимулювання соціальних груп. Що ж до рейтингів, то вони цілком реальні. Завжди можна домалювати скільки потрібно. З огляду на тих конкурентів Путіна, які на ці вибори йдуть – там усе дуже прогнозовано. Єдиний найближчий конкурент до нього – це Жириновський, якому 7% намалюють.

Завдання зараз – не намалювати якийсь дуже великий, нереальний відсоток Путіну. Буде в межах 70%.

Що ж до «опозиційного» кандидата Ксенії Собчак, то вона чудово виконала свою функцію каналізації опозиції. На сьогодні опозиція для пересічного росіянина – це дівчина з шоу-бізнесу, яка вела проект «Дом 2», у якої знайшли вдома мільйон доларів. Якщо Навальному зі своїми розслідуваннями ще якось вдавалося підбадьорити російську еліту, то Собчак, ставши в один ряд опозиції з Навальним, фактично цю опозицію нівелювала.

Дебати за участі кандидатів орієнтовані передовсім на внутрішнього російського споживача. Це політичне шоу. Я навіть, напевно, не сказав би «політичне», судячи з того, що там відбувалося.

Путін, звісно, в дебатах участі не брав. Він навіть не брав участь у свіжих промо-роликах, зробили нарізки з якихось старих архівних відео. Це показує, що є група склочних кандидатів, які обливають один одного водою, кричать протягом усього ефіру, і є Путін, який височить над усім цим, який абсолютно інший: стабільний, упевнений тощо.

Прес-конференція Путіна, де він говорив про ядерну зброю: «Нас боятимуться і почують тепер», демонстрував політ нової російської ракети – це все говорить про нього як про абсолютно іншого кандидата, який височіє над чварами і брудом. Абсолютно чітка політтехнологічна картинка.