Президентські вибори в Придністров’ї: пробний постріл у бік України

Проте, знову і знову це питання порушується – і так само забувається, коли нема потреби в цьому пропагандистському кліше.

Осінь президента

Євген Шевчук на останніх виборах став президентом усупереч бажанню Росії. У другому турі 25 грудня 2011 року він отримав 73,88% голосів. Хоча він був головою Верховної ради від партії «Оновлення», афілійованої з комерційною групою «Шериф», дуже швидко стосунки зіпсувалися.

Холдинг «Шериф» у 2014 році забезпечив майже 52% надходжень до бюджету. Країна ввійшла у виснажливе протистояння між президентом і парламентом, в якому тепер депутати від «Оновлення» становлять конституційну більшість – 34 із 43 місць у парламенті.

Економічними успіхами Шевчук теж не може похизуватися. Відносини з Молдовою вельми напружені. Складнощі з Україною після анексії Криму та агресії на Донбасі теж гірше нікуди.

У Києві підозрюють розташовані на лівому березі Дністра російські війська, що вони готові в потрібний час нанести удари в тил – у напрямку Одеси. Ось чому наша країна фактично почала блокаду російського контингенту в Придністров’ї. Зв’язок його зі зовнішнім світом відбувається лише через Молдову. Зрозуміло, яким є цей зв’язок. Нерідко в аеропорту Кишинева повертали назад російських військовослужбовців, які прибувають для ротації своїх колег, що відслужили.

Одночасно Київ і Кишинів зробили все, щоб придністровські суб’єкти підприємницької діяльності могли здійснювати її лише після реєстрації в Молдові. Інакше кажучи, вони повинні платити податки на правому березі, а на лівому – як бажають. Звісно, що від такого подвійного оподаткування бізнес у Придністров’ї дуже страждає і задля мінімізації витрат йде в тінь. Податків у придністровський бюджет надходить менше і дефіцит його все збільшується.

Внутрішній ринок сепаратистського анклаву – надто вузький, тому економіка була завжди експортоорієнтованою. Спільні заходи України та Молдови спричинили у Придністров’ї найгострішу економічну і фінансову кризу. Виробництво падає, а з ним і експорт.

Як повідомляє агентство Infotag, «Зовнішньоторговельний оборот Придністров’я на 1 вересня сягнув $903,4 млн, зменшившись проти 2015 року на 25,78% ($313,7 млн). Експорт скоротився на 15,6% – до $344,3 млн, а імпорт – на 31% – до $559 млн». Дефіцит бюджету змусив вдатися до не надто непопулярних заходів. Зокрема, у кілька етапів пенсії фактично зменшили на 30%. Ураховуючи те, що пенсіонери переважають у Придністров’ї, неважко уявити – як це позначилося на іміджі президента.

Звісно, що Росія зовсім не полишила підопічних сепаратистів. Придністров’я споживає російський газ, за ​​який не платить. Спроби повісити борг у $10 млрд на Молдову успіху не мали. Кишинів твердо заявив, що за сепаратистів платити не збирається. Майже те ж саме повторюється на Донбасі. Росія постачає на окуповану територію газ геть своїм коштом.

Решта видів допомоги Придністров’ю коштують Кремлю $1 млрд щорічно. Не такі й великі гроші на весь російський бюджет, але в умовах його постійного скорочення ця цифра вже виглядає трохи інакше.

Нещодавно газета «Московський комсомолець», коментуючи надання Україні чергового траншу МВФ, бідкалася, що взяті Януковичем $3 млрд, які Київ відмовляється повертати сповна, це саме кошти для обіцяної індексації пенсій.

Загалом політикою президента Шевчука невдоволено більшість громадян Придністров’я. Як повідомляє агентство Infotag, Всеросійський центр вивчення громадської думки (ВЦИОМ) 29-31 серпня провів опитування «на території всіх адміністративних одиниць ПМР серед 1200 респондентів». Вибірка випадкова, похибка – плюс-мінус 2,8%. Понад 80% жителів готові взяти участь у виборах.

За опитуванням, серед можливих кандидатів найбільшу підтримку виборців має придністровський спікер Вадим Красносельський. За нього згодні проголосувати 25% громадян. За нинішнього президента планують віддати голоси майже вдвічі менше – 14%. При цьому 41% ще не визначилися і 1% збираються голосувати проти всіх.

Зважаючи на те, що до виборів у грудні залишається не надто багато часу, а надій серйозно підправити економічне і фінансове становище немає, Шевчуку не залишилося нічого іншого як укотре скористатися російської картою.

Друга спроба

Євген Шевчук подав до Центрвиборчкому документи кандидата на посаду президента. Наразі їх подали четверо. Серед них безробітна Ірина Васілакі, екс-міністр внутрішніх справ, генерал міліції Геннадій Кузьмичов, колишній начальник Управління у справах міграції МВС Євген В’юшків і президент Євген Шевчук.

Вони мають зібрати до 10 листопада не менше 2% (8340) підписів на свою підтримку, щоб вважатися зареєстрованими. Цілком можливо, що кількість кандидатів зросте. Технологія давно відома і покликана зіграти на користь чинного президента – розмиваючи електорат його опонентів.

Попри серйозний адміністративний ресурс, який безсумнівно використає президент, варіантів розіграшу російської карти не багацько. Тим паче, що опоненти точнісінько так само готові її використовувати. Ось чому Шевчук і розпочав гучну справу з імплементацією російських законів у ПМР.

Це – справжній популізм, бо рух у цьому напрямку загрожує і без того знекровленій придністровській економіці непоправними наслідками. Зокрема, у Росії є ПДВ, у ПМР його немає. Як може бізнес за короткий час цілковито перебудуватися і як це зробить чиновницький апарат – узагалі незрозуміло. Тож не дивно, що бізнесмени категорично проти цієї ідеї.

Спротив ініціативі триває також у парламенті. Там заправляють балом противники президента з партії «Оновлення». Цілком можливо, що законодавчий орган перетвориться на штаб опонентів Шевчука і оновленці можуть висунути і свого кандидата. Через наявність у партії значних фінансових і медійних ресурсів, її шанси видаються доволі непоганими.

У будь-якому разі, впроваджувати напрацювання за наказом президента необхідно через парламент, а тут Шевчука очікують значні проблеми. Власне, сам президентський наказ з’явився через це.

Зрозуміло, що бути об’єктом політичних і законодавчих атак президента парламентарії не хочуть. Відповідь була негайною. Віце-спікер Галина Антюфеєва заявила, що мета наказів – створити напругу в регіоні та зірвати президентські вибори, заплановані на кінець грудня. За її словами, Рада подасть відповідний позов до Конституційного суду. Цікаві при цьому зауваження заступника голови ВР про те, що парламент планує звернутися до керівництва Росії із проханням вплинути на президента Придністров’я.

З іншого боку, в Шевчука немає іншого виходу, якщо він взагалі хоче залишитися в Тирасполі. Забагацько за ним значиться, а ще більше можуть додати опоненти. Зокрема, Рахункова палата виявила серйозні порушення в діяльності стабілізаційного фонду регіону. За представленим парламентом звітом, єдиним засновником некомерційної організації «Стабілізаційний фонд ПМР» є фізична особа – лідер Придністров’я Євген Шевчук.

У період з 5 травня 2012 по 1 березня 2016 року на рахунок організації перерахували 82,9 млн рублів ($7,5 млн). Близько 27 млн рублів або 30% потрапили на рахунки адміністрації президента. Основним видом діяльності фонду був «перерозподіл грошей, що надходять».

І це лише пристрілка, справжній обстріл ще попереду. У таких умовах, як то кажуть, Акела не може схибити. В іншому разі потрібно встигнути доїхати до кишинівського аеропорту, бо шлях через Одесу загрожує деякою непередбачуваністю.

Московська невизначеність, або Кишинів під прицілом

Через абсолютну залежність Придністров’я від Москви, навряд чи наказ президента сепаратистського регіону з’явився без санкції першопрестольної. Це неможливо, як принципово неможливий вічний двигун. Принаймні, у нинішній фізичній картині світу.

Звідси випливає очевидний факт, що одна з веж Кремля милостиво дозволила своїй маріонетці подібний екзерсис. Імовірно, виразником цієї думки став віце-прем’єр Дмитро Рогозін. Він опікає Придністров’я, і він же здійснює оперативне керівництво процесом на лівому березі Дністра. Незадовго до свого наказу Шевчук їздив до Москви, де зустрічався зі своїм куратором і отримував інструкції.

Усе було би для придністровського президента нічого – але у Кремля є кілька веж. І діють вони найчастіше, цілеспрямовано заважаючи одна одній.

Тож прохання парламенту до російського керівництва вплинути на придністровського голову спрямована не так Рогозіну, як іншим людям – не менш впливовим, ніж віце-прем’єр РФ. Це зовнішній результат серйозних апаратних битв, якими зараз зайняті верхні ешелони російської влади. Путін почав всеосяжне чищення свого ближнього і далекого оточення, яке вже порівнюють якщо не з 1937 роком, то принаймні точно з 1949-1952 рр.

Звідси випливає, що опоненти Шевчука мають також підтримку в Москві й тому сміливо діють у передвиборній кампанії.

“Київське” тавро

Усі політики у Придністров’ї – проросійські, лише орієнтуються вони на різні вежі Кремля і різні кола в московських коридорах влади.

Шевчук діє настільки сміливо не лише через московські санкції. Він шкірою відчуває, що в білокам’яній болісно шукають можливість хоч якось вколоти Захід і показати йому – що поряд із Донбасом і Кримом у запасі є можливість розігріти конфлікт між Придністров’ям і Молдовою.

Зокрема, усі ці танці довколоанаказу Шевчука спрямовані й Києву. Таке своєрідне попередження, що одним Донбасом справа може не обмежитися. І тоді далекий тил – Одеса – може зненацька стати прифронтовим містом на кшталт Харкова, Запоріжжя та Дніпра з Херсоном.

Поки це суто символічні жести, які мають характер внутрішній для Придністров’я, але в будь-який момент можуть перетворитися і на зовнішні.

Усі чудово розуміють, що жодного приєднання сепаратистського регіону до Росії не буде і в близькій перспективі не передбачається. Адже Придністров’я межує лишень із Молдовою і Україною. І немає жодних законних способів перекинути туди війська без бажання Києва.

Про військовий “прорив” йтися не може, хоча гарячі голови в російській столиці й міркували на подібні теми. Воювати Путін не може – бо, швидше за все, його про це попередили на саміті G20 в Китаї. Результатом такої розмови стало досягнення хоч якоїсь домовленості в Сирії. Нічого суттєвого не вийде, але для нас важливий факт, що Росія змушена була піти на згортання своїх бойових дій.

Друга об’єктивна проблема – відсутність необхідних фінансових ресурсів. Дійшло до того, що міністри фінансів і оборони Росії Антон Силуанов і Сергій Шойгу публічно посварилися на закритому засіданні у президента 9 вересня. Як пише газета «Комерсант», «дискусія переросла в розмову на підвищених тонах». Військові вимагають на держпрограму озброєнь (ГПВ) до 20125 року 22 трлн руб., а фінансисти дають лише 12.

Якщо на священну корову – переозброєння російської армії грошей бракує, то відкривати в таких умовах новий фронт для Путіна неможливо. Будь-яке загострення неминуче посилить консолідацію Заходу, Клінтон здобуде перемогу на виборах і відбудеться посилення санкцій аж до ембарго на постачу нафти. От уже хто радітиме більш за всіх, то це Саудівська Аравія і американські компанії, які видобувають сланцеву нафту. Ціни злетять, і їхній бізнес піде стрімко вгору.

А тим часов ігри Євгена Шевчука орієнтовані також і на виборчу кампанію в Молдові. У Москві нею стурбовані значно більше, ніж Придністров’ям. Хто би в Тирасполі не переміг, він нікуди не дінеться, бо ніхто більше грошей не дасть.

А ось із Кишиневом не так усе просто.

Дуже би кортіло Москві, аби там на перших за чимало років прямих виборах президента 30 жовтня переміг лідер Партії соціалістів Ігор Додон, якого полюбив Кремль. Для посилення його електоральних позицій із точки зору російських політтехнологів накази Шевчука вельми корисні.

Так це чи навпаки, сказати складно. Проте Кишинів є в цьому сенсі пропагандистською метою номер один.

В умовах суцільного глухого куту на Донбасі Придністров’я готується Москвою як запасне вогнище напруженості, яке має тримати в напрузі як Україну, так і Молдову. І наказ Шевчука є першим пропагандистським пострілом у цьому напрямку.

Юрій Райхель