А є інші, теж небезталанні, але злетом вони зобов’язані тому, бо так лягли кістки долі. Прикладом є згадуваний у попередній статті Джордж Сорос. Є легенда, що він особисто хитнув на біржі фунт стерлінгів і стрімко став мільярдером. Насправді все провернула група могутніх голландських банків, а Соросу випала вдача стати фронтменом операції.

Хроніки олігархії: трубач великого діаметра

Дмитро Фірташ теж із бізнесових щасливчиків. Олігархом він став завдяки приємній зовнішності, вмінню слухати з виглядом собаки, немов усе розуміє і готовий виконувати, але головне — рідкісного фарту.

Уперше Дмитру Васильовичу пощастило на початку дев’яностих, коли він, цікавлячись постачанням продуктів у Туркменістан, перетнувся з Ігорем Бакаєм, який домовлявся там про закупівлі газу. Бакай обожнює широкі жести, допомогти людині, яка впала в око, йому в кайф.

За підсумком Дмитро Фірташ став газівником — «Ітера», «Газпром», усі справи — реалізовуючи популярну в ті часи схему «товари в обмін на газ».

Виробником якісного продовольства завжди була Угорщина. Фірташ перебрався туди як один із керівників створеної під тему компанії «Highrock Holdings».

Популярні новини зараз

Ані Лорак після від'їзду Мурата засвітилася зі своїм улюбленцем: "Такий хлопчик гарний"

"Бурак, будь ласка!": останні хвилини життя загиблої в Туреччині українки знімали на відео

Найбагатша співачка України оплакує друга, його знав кожен українець: "Велика Людина..."

Життя знаменитого актора обірвалося на очах у його родичів: "Спочивай з миром"

Три знаки Зодіаку чекають важливі зміни: кому пощастить влітку

Показати ще

Зрозуміло, усі старанно заперечують, що цю бурхливу діяльність із викачування газу з Туркменістану в обмін на що попало, аж до гумотехнічних виробів, очолював володар пачки громадянств Семен Могилевич. Прізвище якого навіть у ФБР вимовляють пошепки, такий він нібито всесильний мафіозі.

Звичайно ж, Могилевич тут ні до чого. Хоча «Highrock Holdings» засновувала одна його колишня дружина, а співдиректором виступала інша екс-дружина Семена Юдковича.

І тут доля посміхнулася в калюжу вдруге.

Підступне ФБР ще на початку нульових заважало Росії ходити навкарачки. Бюро за наклепом почало кримінальне переслідування чистого, як ректифікат, Семена Могилевича і його близького соратника Ігоря Фішермана. Нажите непосильною працею довелося ховати. Саме Фірташ виявився тим, хто був в курсі справ, але формально не мав зв’язку з фігурантами. Йому і довірили виступити номінальним власником величезних активів, отриманих у результаті товарно-газових операцій.

Не можу уявити Ілона Маска, записуючого «Tesla Inc.» на лівого персонажа. А Семена Могилевича — запросто!

Бо від старих київських оперів чув про підходи Могилевича з періоду, коли він був «смотрящим» за нашим залізничним вокзалом. У нього не буває нічого колишнього. Люди і об’єкти просто змінюють зовнішній статус при збереженні істинного.

Третє щастя Дмитра Фірташа — це одночасно одне з головних нещасть України на прізвище Путін.

Очоливши Росію, ВВП одразу забажав отримати доступ до газового — «президентського» — бізнесу. Але так, щоб не залежати від єльцинських схем і людей. Тобто знадобилася нова структура.

Розмови про таку структуру між Києвом і Москвою тривали ще за Леоніда Кучми під наглядом ФСБ і СБУ. Велися саме з Могилевичем, який мав готову схему. Звичайно, з української сторони виступала його людина — Фірташ.

Реалізовано було «РосУкрЕнерго» вже при президенті Ющенкові.

І Дмитро Фірташ увійшов в умовну когорту «чернівецьких крутеликів», як їх часом називають у політтусовці. Показова особливість — не лише походження з «маленького Відня», а те, що вони непримітні і раптом спалахують, немов прострочений китайський феєрверк. Нагадаю ще кількох «крутеликів»: Ігор Плужніков — перший власник телеканалу «Інтер», Ян Табачник — акордеоніст і латифундист, Арсеній Яценюк — усім прем’єрам приклад.

Спочатку Дмитро Васильович виконував роль банкомату, не більше. Поки через Юрія Бойка в нього не зав’язалися довірчі відносини із Сергієм Льовочкіним. Ну, наскільки Льовочкін взагалі здатний довіряти.

До того ж Фірташ не вийшов із дистанційного керування Москви. Це підтверджується підвищеною увагою з боку правоохоронних органів США — адже їх хвилюють московські, а не київські справи.

І на перемовинах у Відні Фірташ представляв не лише себе, але і виступав дорученцем Москви. І, гадаю, саме на підставі цих домовленостей Кремль одразу визнав обрання Петра Порошенка президентом України.

Українському суспільству лише належить дізнатися, що ще, крім спихання Віталія Кличка на Київ, було вирішено у Відні. Зокрема, чи йшлося і що саме про припинення війни на Донбасі. І про долю добробатів. Але предметніше про це в наступній статті.

А поки про роль Сергія Льовочкіна в титанічній біографії Дмитра Фірташа. У сенсі, усе більше схожою на рейс «Титаніка».

Ми пам’ятаємо, що обов’язковою рисою олігарха є глибока залученість у політику. Так ось, для Фірташа цю функцію виконує багаторічний наперсник президентів Кучми і Януковича, виходить своєрідний аутсорс.

Хроніки олігархії: норовливий могильник «Новоросії»

Не те щоб Дмитро Васильович в політиці ні «бум-бум», дуже навіть «бум», але Сергій Володимирович суттєво просунутий і цинічніший. У результаті вийшов не те щоб мудрий двоголовий змій, а, швидше, марсіанський мутант зі старого «Згадати все», що зі Шварценеггером.

Льовочкін генерує стратегію, проводить основні перемовини і консультації, Фірташ забезпечує спільні проекти фінансово. Це спрощена картинка, бо, наприклад, інформаційна підтримка здійснюється у взаємодії. Знову ж міжнародні напрямки сепарованого: Фірташ пов’язаний із Росією, у Льовочкіна серйозні кінці у США. За низкою політико-економічних тем активно долучається Юрій Бойко, який напинає латану свитку публічного лідера частини колишніх «регіоналів».

Диверсифікація бізнесу Фірташа в бік хімії відбулася за прем’єрства Віктора Януковича, так що це багато в чому внесок Льовочкіна. До речі, іспанські заморочки з відмиванням грошей, за які Фірташа в Австрії заарештували і вимагають видачі, — теж «регіонівська» тема. За нею свого часу міцно влип Микола Азаров, а потім погорів Семен Черновецький.

Справедлива іронія долі в тому, що від російської агресії проти України дуже серйозно постраждав російський же контрагент Дмитро Фірташ.

Після Революції гідності він переважно відсиджується у Відні. Але якось невдало відсиджується. Після початку російської агресії його екстрадиції наполегливо домагаються Штати за підозрою в даванні багатомільйонного хабара чиновникам Індії — треба ж, що розкопали.

Але навіть якщо олігарха видадуть Іспанії, від Штатів він навряд чи вислизне. Зрозуміло, Дмитро Васильович може скористатися можливостями американського правосуддя і уникнути тюремного терміну, здавши своїх високопоставлених московських наймачів. Питання в тому, як швидко після цього його пригостять чаєм із полонієм.

Не кращі справи і в бізнесі.

Холдингова компанія «Group DF», що належить Дмитру Фірташу, втратила контроль за «Стіролом» у Горлівці, завод практично зупинився.

«Кримський титан» теж працює з перебоями, попри на переможні реляції колаборантів. До того ж у підприємства почалося життя подвійного агента, бо воно одночасно, але під різними назвами зареєстровано і в Україні, і в Росії.

Хімічні підприємства на неокупованій території України в боргах настільки, що знадобилося спеціальне рішення уряду, яким на них відновили постачання газу, щоб зробити вже передплачені мінеральні добрива.

Хроніки олігархії: захід господаря Донбасу?

Керівні працівники «Інтера» у приватних бесідах скаржаться на дефіцит коштів для серйозних проектів. Утім, на це телевізійники скаржаться завжди.

У зв’язку з цим треба зазначити два моменти.

По-перше, підприємства Дмитра Фірташа, який зробив для захисту суверенітету ще менше за Ріната Ахметова (Фірташ навіть не гудів!), мають стабільну державну підтримку на вищому рівні. Чи пов’язано це зі згадуваним «віденським договорняком», ще належить встановити.

По-друге, спадщину Фірташа відверто дерибанять його російські та українські партнери. Звичайно ж, це називається оперативним управлінням на час кримінальних складнощів Дмитра Васильовича. Але ми ж знаємо, наскільки довговічні такі тимчасові речі.

Проте те, що ми за інерцією вважаємо «імперією Фірташа», зі скрипом продовжує функціонувати і суттєво впливати на ситуацію в Україні.

«Колишні» мають намір повернутися у владу. Але не так, як сьогодні — за гроші і під люстрацією, що нависає, а у своєму праві. Їм потрібна посада прем’єр-міністра (для того ж Юрія Бойка) при офіційному, а не ситуативному, як зараз, входженні до парламентської більшості.

А для цього необхідна стратегічна домовленість із президентом Порошенко. Доробок — нинішня взаємодія, є. Розширення цілком ймовірно: колишні регіонали — зручні партнери для влади. Вони надійні, передбачувані й головне — тієї ж мародерської групи крові.

Тому Льовочкін-Фірташ використовують усі можливості для посилення своєї перемовної позиції. З одного боку, розкручуватимуть свій проект під Бойко — гадаю, тут чекає серйозне розчарування. З іншого, стануть демонстративно підтримувати непримиренних ворогів Порошенко — це його робить поступливим найсильніше. Але лише до моменту угоди.

Тобто як тільки Юлія Тимошенко перестане з’являтися в ефірі «Інтера», значить, Льовочкін-Фірташ вкотре вдарили з Петром Порошенком по руках. І гарантом такої угоди може виступити виключно Кремль.

І на цьому, судячи за розкладами, рідкісна фартовість головного «крутелика» безнапасно вичерпується. Сюжет згортає до класичного: «Фунт сидітиме». І це добре.

Погано те, що справа Фірташа живе і процвітає.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka