Сергій Тігіпко: комсомольський олігарх та друг «Сім’ї»

Сергій Тігіпко: комсомольський олігарх та друг «Сім’ї»

Йому вдалося побудувати бізнес на уламках молодіжної організації, заснувати “ПриватБанк”, налагодити зв’язки у вищому керівництві країни. За свою корупційну діяльність бізнесмен удостоєний вищої нагороди Франції. Більшість своїх грошей мільярдер зберігає в офшорах.

Біографія

Біографія Сергія Леонідовича Тігіпка сповнена загадок і нестиковок. В офіційних документах зазначено, що народився він 13 лютого 1960 року в селі Драгонешти (Дрэгэнешть) в Молдавії. Однак, за словами самого Тігіпка, ця дата неправильна. Насправді хлопчик з’явився на світ в ніч на 14 лютого, але зранку під час перезмінки медики нібито щось наплутали і записали датою народження 13 число.

Не все ясно і з місцем народження. Сім’я Тігіпко жила тоді в селі Миколаївка, яке було засноване переселенцями з Вінниччини у 1902 році. В числі засновників був і дід Сергія Сазон Тігіпко.

Та й з прізвищем не все так просто. Як сказав сам Сергій Леонідович, його діда у селі всі звали Тигипко, але коли він з родиною переїхав до Молдови і купував землю у місцевих бояр, то молдавани написали прізвище з двома літерами “і”.

У 2009 році йдучи на президентські вибори Сергій Тігіпко обіцяв, що в разі його обрання першою особою держави він змінить прізвище. А саме прізвище нібито походить від староукраїнського слова “тигипнуть”, що означає “вдарити по голові”. Однак достовірного підтвердження цьому у філологів немає.

Сім’я

Батьки

Як написано в офіційній біографії батька Сергія Тігіпка звуть Леонід Сергійович. Однак ім’я діда по батьківській лінії – Сазон. Леонід Тігіпко завідував колгоспною пасікою і помер, коли синові було 10 років. Причиною смерті свого батька Сергій вказує проривний виразок шлунка. Односельчани стверджували, що помер Леонід від гострого апендициту.

Мати Юлія Василівна Тігіпко працювала медсестрою в Драгонештській лікарні. Як згадували односельчани, всі жителі Миколаївки зверталися до неї за медичною допомогою. Залишається відкритим питання, чому медпрацівник не змогла вчасно надати необхідну допомогу своєму чоловікові.

Після смерті чоловіка Юлія продала будинок і переїхала з трьома синами Валерієм, Сергієм та Олександром на околицю Кишинева. За спогадами Сергія, там вони жили в будинку без каналізації, який був розташований біля міського звалища.

У 1977 році Юлія Василівна вдруге вийшла заміж і з новим чоловіком і молодшим сином Олександром поїхала в Одесу.

Дружини і діти

Сергій Леонідович Тігіпко був одружений два рази. Перший раз він одружився в 1981 році, ще навчаючись у вузі. В одному з інтерв’ю в 2002 році свою дружину Наталю він називає принцесою, а зустріч з нею вважає найбільшою удачею в житті. Проте вже в 2004 році в Тігіпка з’являється інша “принцеса” і з Наталею він розлучається.

Від цього шлюбу у подружжя є дочка Анна (1984 р. н.). Дівчина навчалася в Оксфорді. На честь неї батько назвав свою компанію “ТАС” (Тігіпко Анна Сергіївна). За чутками, це стало подарунком дочки на повноліття.

В даний час Анна Тігіпко володіє декількома компаніями, пов’язаними з її батьком. У 2007 році в рейтингу “15 найзавидніших наречених України” журналу “Фокус” Анна посіла 5-ту сходинку.

Друга дружина Вікторія Лопатецька (1973 р. н. ) працювала у Тігіпка секретарем. З нею Сергій поєднався шлюбом у 2005 році, як раз під час президентської виборчої компанії. Батько Вікторії за деякими відомостями контролював у Києві ринок біотуалетів. У пари троє спільних дітей Тимофій (2002 р.), Анастасія (2005 р.) і Леонтій (2008 р.).

Як видно з інформації в Реєстрі підприємств та організацій, Вікторія Тігіпко засновниця компаній «Текно», «Инленд», «Рент Груп», «Віджі» і «Гудвіл-груп». Крім того, вона директор венчурного фонду TA Ventures, а також засновник, організатор і президент Одеського міжнародного кінофестивалю. У 2010 році дружина Тігіпка посіла 23 місце в рейтингу “25 найбільш успішних бізнес-леді України”.

Як стало відомо в жовтні 2018 року Сергій і Вікторія Тігіпко подали в Обухівський районний суд Київської області заяву про розлучення.

Освіта

Після закінчення школи в 1977 році Сергій Тігіпко їде з Молдавії в Дніпропетровськ, де вступає до місцевого металургійного інституту. Вибір міста для навчання був не випадковим. За деякими відомостями вітчим Тігіпко нібито працював у Дніпропетровському міськкомі КПРС.

Як вказував сам Сергій Леонідович у своїй біографії, під час студентства він жив у гуртожитку, їздив в будзагони, підробляв вантажником, електриком, розфасовником курятини на м’ясокомбінаті. До третього курсу студент-металург проявив себе і в громадській діяльності. Він став членом інститутського комітету комсомолу.

Свою комсомольську посаду Тігіпко використовував з користю. Він відкрив у рідному ВУЗі дискотеку. Але танцями не обмежувався. З часом при дискотеці з’явивлась кав’ярня. Дискоклуб став популярним не тільки в інституті, але і в місті.

На тусовку до Тігіпка заходив студент цього ж університету, майбутній олігарх Ігор Коломойський. Тоді ж і відбулося знайомство цих двох людей.

У 1982 році Сергій Тігіпко закінчує Дніпропетровський металургійний інститут і отримує диплом інженера-металурга за спеціальністю “ливарне виробництво чорних і кольорових металів”.

А ще Сергій Леонідович має ступінь кандидата економічних наук. Він захистив дисертацію на тему “Формування і державне регулювання систем комерційних банків України”. Правда, коли це трапилось не відомо. За одними даними це сталося в 1996 році, за іншими – у 1997.

Кар’єра і бізнес

Танкіст

По закінченні інституту в 1984 році молодий інженер потрапляє в Радянську Армію в танкові війська. Службу він проходить м. Новомосковську Тульської області на посаді заступника командира роти з технічної частини. Одночасно активіст є і комсоргом полку.

Як свідчить офіційна біографія Тігіпко, служити він пішов добровільно, оскільки молодим фахівцям на виробництві платили мало, а офіцером в армії він міг отримати більше. Проте в інших джерелах сказано, що Сергія Тігіпка призвали до Збройних сил через нестачу в той час офіцерських кадрів.

Комсомольський ватажок і потрібні зв’язки

Після демобілізації в 1984 році працювати за спеціальністю на завод “бравий танкіст” не пішов. Він влаштовується до Дніпропетровського механіко-металургійного технікуму заступником директора з навчально-виховної роботи. І, на додачу до цього, стає комсоргом навчального закладу.

Через два роки перспективний ватажок молоді і студентів переходить на роботу другим секретарем Дніпропетровського обкому ЛКСМУ, одночасно очолюючи відділ агітації та пропаганди.

В жовтні 1989 року Сергій Тігіпко переїжджає в крісло першого секретаря Дніпропетровського обкому комсомолу. Його місце в пропагандистському відділі займає випускник того ж металургійного інституту, майбутній пастор баптистської церкви “Слово життя”, майбутній глава СБУ, майбутній в. о. президента України та майбутній секретар радбезу України Олександр Турчинов.

Керівництво обласним комсомолом принесло Тігіпко чимало корисних знайомств. Ватажок дніпропетровської молоді зблизився з головою Дніпропетровської облради Павлом Лазаренком, першим секретарем обкому КПУ Миколою Омельченко, головою Дніпропетровського міськвиконкому Володимиром Яцубою та його заступником Валерієм Пустовойтенком.

Сергій Тігіпко знайомиться з працівником Кіровського райвиконкому Дніпропетровська Геннадієм Тимошенко, його сином Олександром і його невісткою Юлією. Високопоставлений комсомолець допомагає родині Тимошенків відкрити в місті мережу модних тоді відеосалонів і молодіжний центр “Термінал”.

Перший секретар обкому ЛКСМУ заводить стосунки з директором найбільшого підприємства Дніпропетровська “Південмаш” Леонідом Кучмою. Через Леоніда Даниловича Тігіпко зближується з його зятем Віктором Пінчуком.

Банкір

Комсомольська кар’єра Сергія Тігіпка закінчилася в серпні 1991 року. Після путчу ГКЧП комсомол і компартія припинили існування. Колишні комсомольські й партійні працівники зайнялися бізнесом. Не став винятком і Сергій Леонідович. Він став заступником голови правління комерційного банку “Дніпро”, незважаючи на те, що економічної освіти у комсорга не було.

Ходили чутки, що, відчуваючи наближення краху КПРС колишні вожді зливали в організовані ними ж фінансові установи гроші обкомів і райкомів. Одним із таких банків і був “Дніпро”. Через рік у 1992 році Тігіпко залишає цей банк і починає інше життя.

Корпорація «Приват»

Після того, як  Тігіпко  пішов з “Дніпра» він зустрічається з сином відомого «цеховика» Аркадія Милославського Леонідом і пропонує йому заснувати власний банк. «Цеховиками» за радянських часів називали підпільних підприємців, оскільки офіційна підприємницька діяльність була заборонена. За горбачовської «перебудови» заборону скасували і по всій країні виникають «кооперативи».

Леоніду Милославському ідея комсомольця сподобалася. Її підтримали колеги Милославського кооперативники Геннадій Боголюбов і Олексій Мартинов. Не бачив в цьому сенсу тільки Ігор Коломойський.

Однак Тігіпко вдалося переконати і його, запропонувавши таку ​​схему. Внесені до статутного капіталу банку гроші Коломойського тут же повернуться йому у вигляді кредиту.

Так 19 березня 1992 року був заснований «ПриватБанк», головою правління якого став Сергій Тігіпко.

Вважалося, що акції банку належали тільки Милославському, Коломойському, Боголюбову і Мартинову. Кожен мав по 25%.  Однак в 2001 році з’явилася інформація, що Тігіпко продав Коломойському свою частку акцій «Привату».

Компромат і чутки

«Втеча» від арешту

У 2001 році народні депутати Григорій Омельченко і Анатолій Єрмак, стверджували, що Тігіпко разом з дружиною Наталею та іншими юридичними особами з 1993 по 2001 роки створили мережу взаємопов’язаних комерційних структур, страхових компаній і внесли в їх статутні фонди великі суми грошей.

Нардепи висловлювали здивування кількістю внесених Тігіпко готівкових коштів. Приводили докази, в 1995-1996 роках за допомогою кореспондентських рахунків “ПриватБанку” за кордон було «відмито» $ 150 млн, отриманих злочинним шляхом.

За даними Омельченка і Єрмака, в травні 1996 року тодішній міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко направив президенту Леоніду Кучмі доповідну записку з цими фактами. Леонід Данилович дав доручення «вжити заходів». Однак конкретних дій не було.

Тігіпко звинувачення на свою адресу тоді не став коментувати.

Через кілька років один з колишніх співробітників МВС розповів, що в 1996 році Тігіпко мали заарештувати, але цього не сталося, оскільки Кучма призначив його віце-прем’єром з питань економічних реформ в уряді Павла Лазаренка.

Це призначення президента образило доктора економічних наук Віктора Пинзеника. Він вважав Тігіпко некомпетентним, оскільки у того не було економічної освіти. Втім, незабаром колишній комсомольський ватажок став кандидатом економічних наук.

Цементний лобіст

Відставка прем’єра-корупціонера Лазаренка на кар’єрі Тігіпко не позначилася. Він зберіг посаду в уряді ще одного свого давнього знайомого Валерія Пустовойтенка.

За часів віце-прем’єрства Тігіпка звинувачували в лобіюванні інтересів французької компанії з виробництва цементу «Лафарж», членом правління якої була Бернадет Ширак — дружина 22-го президента Франції Жака Ширака.

Навесні 1997 року «Лафарж» за копійки приватизувала українські цементні заводи. Затримка сталася лише з «Миколаївцемент». Підприємство належало “Градобанку” — на той момент одному з найбільших українських фінансових установ. Однак «проблему» з впертим керівництвом банку швидко вирішили.

«Градобанк» сколихнув скандал навколо махінацій з валютою. Голову установи Віктора Жердицького заарештували. Його наступникам запропонували «вирішити проблему», продавши акції «Миколаївцемент» на умовах «Лафарж».

Нове керівництво звернулося за підтримкою до Києва, але прем’єр Пустовойтенко, віце-прем’єр Тігіпко і опосередковано президент Кучма прийняли бік французів.

«Градобанк» змушений був погодитися на угоду. Правда після неї фінустанова збанкрутіла і була ліквідована.

В подяку за заступництво Тігіпко нібито був нагороджений французьким орденом «Почесного легіону».

Це спричинило скандал у французьких ЗМІ. Журналісти і опозиція звинувачувала президента у корупційній оборудці з українцями. При цьому сам Тігіпко не зміг виразно пояснити за що він удостоєний високої нагороди Французької республіки.

Екс-глава Фонду держмайна Валентина Семенюк пізніше говорила, що Сергій Леонідович тоді зробив все, щоб продати українську цементну галузь фірмі «Лафарж». Стверджувала, що має письмові вказівки, які він давав по приватизації «Київцемент», «Балаклеяцемент», «Миколаївцемент».

Конфлікт з Тимошенко

У 1999 році Сергій Леонідович очолив Міністерство економіки вже в уряді Віктора Ющенка. Проте відносини з прем’єром і його оточенням у орденоносця не склалися. Юлія Тимошенко стверджувала, що Тігіпко гальмував реформу в енергетиці. За її словами, він відстоював інтереси не тільки своїх компаній і «Привату», але і фірм Григорія Суркіса і Віктора Медведчука. У липні 2000 року Тігіпко пішов у відставку.

Торговець партіями

У тому ж році Сергій Леонідович створив власну партію «Трудова Україна», що викликало глузування в суспільстві. Власник парії був мільярдером. На парламентських виборах 2002 року його політсила увійшла в пропрезидентської Блок «За єдину Україну» («За ЄдУ») на чолі з тодішнім головою Адміністрації президента Володимиром Литвином.

Після виборів, всупереч опозиції, яку очолював Ющенко, Верховна Рада обрала Тігіпка головою Національного банку. Його заступником став 28-річний Арсеній Яценюк.

Незважаючи на державну посаду, Сергій Леонідович зберіг фактичний контроль над своєю фінансовою групою.

У 2005 році Тігіпко поступився “Трудовою Україною” представнику «донецьких» Валерію Коновалюку.  Той влив її в Партію регіонів, що набирала оберти.

Фальсифікатор виборів

У 2004 році Тігіпко заявив про намір балотуватися в президенти. Він бачив себе наступником Кучми. Колишнього комсомольця підтримували зять президента Пінчук і голова президентської адміністрації Медведчук.

Однак на Кучму тиснув Кремль і президент підтримав кандидатуру ставленика Москви і «донецьких» Віктора Януковича. Сергія Тігіпка призначили керівником виборчого штабу «професора». У кулуарах говорили, що, в разі перемоги Януковича, Сергій Леонідович розраховував зайняти крісло прем’єр-міністра.

Як відомо, «перемогу» Януковича визнали фальсифікованою. В результаті третього туру президентом України став Віктор Ющенко. Сергій Тігіпко на п’ять років пішов з великої політики.

«Кидала» шведів

Колишній комсорг зосередився на управлінні своєю імперією «ТАС». У 2005 році Тігіпко належало три банки «ТАС-Комерцбанк», «ТАС-Інвестбанк» і «ТАС-Бізнесбанк». У цей час європейські партнери стали проявляти інтерес до української банківської сфері. Так, австрійці купили банк «Аваль».

Тігіпко теж почав шукати вигідну угоду. У 2006 році угорський OTP Bank запропонував за «ТАС-Комерцбанк» $ 255 млн, що було значно більше його капіталу. Тігіпко торгувався. В результаті його влаштувала ціна шведського «Swedbank».

У 2007 році за «ТАС-Комерцбанк» і «ТАС-Інвестбанк» від шведів він отримав $ 735 млн. Також йому запропонували посаду керівника вже в перейменованому АТ «Сведбанк».

Угоду зі шведами Сергій Леонідович уклав через свою кіпрську офшорну компанію не заплативши до бюджету України ні копійки. На посаді керівника «АТ« Сведбанк »Тігіпко почав активно роздавати валютні кредити (не забуваючи про свої компанії).

Крім того, прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко запропонувала йому посаду свого економічного радника.  

У кризу 2008 року більшу частину валютних кредитів «АТ Сведбанку» ніхто повертати не поспішив – частка проблемних активів установи досягла 63%.  Замість того, щоб рятувати банк, Тігіпко пішов з поста керівника. Шведам реанімувати АТ «Сведбанк» не вдалося.

Тігіпко зберіг мільйонні статки і став розвивати свій третій «ТАС-Бізнесбанк», перейменувавши його в «ТАСкомбанк».

Зв’язок з проросійськими сепаратистами

У 2009 році Сергій Леонідович знову вирішив йти в Президенти. Правда до свого звільнення з посади радника прем’єр-міністра він підтримував Юлію Володимирівну і говорив, що президентських амбіцій у нього немає. Але після того, як Тимошенко з ним розлучилася, Тігіпко своє рішення змінив.

У президентській кампанії він вибрав собі імідж «нового молодого політика». Для цього всіляко намагався приховати деякі сторінки зі своєї біографії.

Зокрема, зв’язок з Ігорем Марковим – одеським бізнесменом і проросійським політиком, лідером нині забороненої партії «Батьківщина». У 2002-2003 роках Марков очолював Одеське відділення «Трудової України». Після побиття учасників мітингу в 2007 році проти нього порушували кримінальну справу. Його оголошували в розшук, проте перед судом він так і не з’явився.

На президентських виборах Тігіпко став лише третім набравши 13% голосів. Перед ним постав вибір, кому «подарувати» голоси виборців у другому турі – Тимошенко чи Януковичу. У результаті вибрав останнього в обмін на обіцянки крісла прем’єр-міністра. Але тепер уже Віктор Федорович «кинув» Сергія Леонідовича і призначив прем’єром свого донецького колегу Миколу Азарова. Тігіпко обмежився лише портфелем міністра соціальної політики.

Провідник антинародних реформ

Реформи, які пропонував Тігіпко, особливо пенсійна і про підвищення комунальних тарифів, були занадто непопулярні в суспільстві. Вони привели до протестів і серйозного зниження рейтингу нової влади.

Виключення з Партії регіонів

На парламентських виборах 2012 року Тігіпко пройшов до Верховної Ради від Партії регіонів. У будівлі під куполом бізнесмен сидів тихо, активної політичної діяльності не виявляв. Після Евромайдану Янукович та наближені до нього «донецькі» втекли з країни. Банкір знову вирішив висунутися в президенти. Однак у керівництва «регіоналів» був свій кандидат – Михайло Добкін.

Політрада партії приймає рішення виключити зі своїх лав «розкольника» Тігіпко. Разом з ним з партквитком розлучилися також Олег Царьов, що висунувся в президенти від партії «Русский блок» і Юрій Бойко, який також вирішив покермувати країною.

На виборах президента в 2014 році Сергій Тігіпко набрав всього 5,23% голосів. Його нова партія «Сильна Україна» теж в парламент не пройшла.

Новини

У 2016 році Сергій Леонідович дозволив кіпрській компанії «Bailican Limited» придбати майже 100% статутного капіталу ВАТ «Страхова група« ТАС »і ВАТ« Страхова компанія «ТАС». Угоду здійснили через мажоритарного акціонера обох компаній – кіпрську фірму «TAS Overseas Limited».

У листопаді 2018 року Сергій Тігіпко придбав за $ 300 млн. завод «Кузня на Рибальському».  Підприємство належало інвестиційним фондам Прайм Ессетс Капітал і ВІК, акціонерами яких є президент Петро Порошенко і нардеп від БПП Ігор Кононенко.

У листопаді поточного року Міністерство культури України заборонило Сергію Тігіпку будівництво висотного житлового будинку в центрі Києва. Кіпрська компанія, що належить бізнесменові збиралася звести 115-метрову вежу біля метро «Палац« Україна». Справа в тому, що в історичному центрі столиці заборонено будівництво будинків вище 27 метрів.

Однак, компанія Тігіпко отримала такий дозвіл в Департаменті будівництва міської адміністрації. Також бізнесмен намагався узгодити відхилення від будівельних норм в Мінрегіоні.

Декларація

Який реальний фінансовий стан Сергія Тігіпка достовірно невідомо. Колишній комсомольський ватажок є одним з найбагатших в Україні. Значна частина його активів завжди перебувала за межами країни – в офшорах.

Тігіпко вказав у декларації, що володіє земельною ділянкою 33 960 кв. м і квартирою 40 кв. м. Члени його сім’ї володіють земельною ділянкою 64 971 кв. м, житловим будинком площею 1 252 кв. м і квартирою 99,8 кв.  м.

Крім того, Тігіпко задекларував п’ять автомобілів: BMW 760 (2009 рік випуску), Lexus LX 470 (2006), Toyota Prado (2007), Mercedes S500 (2011), Range Rover (2007), Volkswagen Multivan (2010).  При цьому всі вони знаходяться в оренді або іншій формі користування і на ці цілі за рік витрачено 920 тис. У членів сім’ї Тігіпка немає ніяких транспортних засобів.

На банківських рахунках у Тігіпка 1 млн. 306 тис. 828 грн.  Також він володіє цінними паперами на суму 140 млн. 37 тис. 306 грн.  У минулому році цінних паперів було куплено на 14 млн. грн.  Бізнесмен також зазначив, що вніс до статутного фонду підприємства 31 800 000 грн.  Члени сім’ї володіють цінними паперами на 6 700 000 грн.

матеріали рубрики
Бунін Сергій Валерійович: біографія, зв’язку і компромат на депутата Верховної Ради Досьє
Бунін Сергій Валерійович: біографія, зв’язку і компромат на депутата Верховної Ради
Буковський Роман Володимирович: біографія, сім’я та компромат на ексдепутата Київської облради Досьє
Буковський Роман Володимирович: біографія, сім’я та компромат на ексдепутата Київської облради
Борисенко Денис Валерійович: біографія, зв’язки, компромат на депутата Київоблради Досьє
Борисенко Денис Валерійович: біографія, зв’язки, компромат на депутата Київоблради
Боднар Володимир Михайлович: освіта, сім’я та досьє на депутата Київради Досьє
Боднар Володимир Михайлович: освіта, сім’я та досьє на депутата Київради
Турець Владислав Володимирович: біографія, бізнес і компромат на депутата Київради Досьє
Турець Владислав Володимирович: біографія, бізнес і компромат на депутата Київради
Ярмоленко Юлія Олександрівна: біографія, кар’єра і компромат на депутата Київради Досьє
Ярмоленко Юлія Олександрівна: біографія, кар’єра і компромат на депутата Київради
Паладій Сергій Володимирович: біографія, сім’я, кар’єра і компромат на депутата Київради Досьє
Паладій Сергій Володимирович: біографія, сім’я, кар’єра і компромат на депутата Київради
Опадчій Ігор Михайлович: біографія, сім’я і компромат на депутата Київради Досьє
Опадчій Ігор Михайлович: біографія, сім’я і компромат на депутата Київради
Руденко Олексій Павлович: кар’єра, компромат та досьє на депутата Київради Досьє
Руденко Олексій Павлович: кар’єра, компромат та досьє на депутата Київради
Римаренко Сергій Григорович: освіта, кар’єра та досьє на депутата Київради Досьє
Римаренко Сергій Григорович: освіта, кар’єра та досьє на депутата Київради
Росляков Виталий Валерьевич: биография, семья и компромат на депутата Киевсовета Досьє
Росляков Виталий Валерьевич: биография, семья и компромат на депутата Киевсовета
Поживанов Олександр Михайлович: сім’я, кар’єра та досьє на депутата Київради Досьє
Поживанов Олександр Михайлович: сім’я, кар’єра та досьє на депутата Київради