Про те, як Угорщина дозволяє собі провокативну політику щодо України та чим це закінчиться, яка з європейських країн може стати новим плацдармом для Путіна та до чого тут усюдисущий Трамп, розповів гість Politeka Online Олександр Хара, експерт фонду “Майдан закордонних справ”.

Щодо посади відповідального за Закарпаття в Угорщині

Безумовно, від самого початку створення такої посади було ні чим іншим, як втручанням у внутрішні справи України. Ми ж не створюємо міністерство з розбудови Будапешта чи ще якогось міста, яке не належить Україні. Звичайно, такі речі мають бути погоджені двома сторонами на рівних засадах, лише потім можуть з’являтися якісь там проекти з розбудови.

Те, що Угорщина дала задніх принаймні риторично, це не погано, оскільки той конфлікт, який із нами відбувається, завдає певної шкоди Україні. Зокрема й щодо співробітництва в рамках НАТОвських програм, нам краще мати гарні стосунки з сусідами. Але це не вирішення всіх проблем, оскільки проблеми створено не в Україні, є політичний запит в Угорщині на таку політику.

Популярні новини зараз

"Вийшли з білим прапором": з'ясувалося, що насправді зараз відбувається на "Азовсталі"

До зірки російського року нагрянули силовики після жорстких слів про президента зі сцени: "Ізолювали і..."

Вибухи в Кривому Розі: жителям повідомили, що відбувається

Повернення коштів неможливе: у ПриватБанку попередили про важливий нюанс

Масова мобілізація в Україні: міністр Резніков попередив, скільки людей заберуть в армію

Показати ще

Деякі політики, особливо популісти, не розуміють важливість розширення простору свободи та безпеки, я маю на увазі ЄС та НАТО, далі на Схід, включно з Україною, Молдовою, Грузією. Це в їхніх інтересах.

Вони хочуть стимулювати певні електоральні відсотки, тобто речі одного дня, не бачачи важливіших речей і загроз від своїх дій.

Так, це своєрідна провокація, оскільки Україна зараз у слабкій позиції, ми дуже залежимо від наших західних партнерів: ЄС, НАТО, – які нас підтримують різноманітними способами. Будучи частиною механізму ухвалення рішень, Угорщина може собі дозволити певний тиск та шантаж іноді, як у цьому випадку було, щоб домогтися свого, тобто поширити свій вплив на територію іншої країни.

Чим це відрізняється від “руского міра”, наприклад, який вважає, що кордонів Росії не існує?

Це є провокацією, це стало формальною причиною загострення, але є й важливіші внутрішні причини: історичні, діалогічні та, найголовніше, політичні, бо це вигідно певним колам, які перебувають при владі.

владимир путин

Щодо можливостей Угорщини анексувати частину Закарпаття

Ні, це абсолютно неможливо. По-перше, з погляду потенціалу збройних сил. Українська армія, незважаючи на те, що вона не так добре екіпірована, як НАТОвська, має бойовий досвід. Я думаю, що до цього не дійде, угорська армія не є такою потужною. А найголовніше – вона є частиною НАТО та ЄС, де є стримувальні механізми.

Не можна уявити, щоб НАТО дозволило своєму члену вести агресивну війну, – а в цьому випадку буде саме така, – а не захищатися. НАТО є блоком, заснованим для того, щоб захищати простір свободи від свого часу Радянського Союзу. Україна точно не є імперією зла, вона не зазіхає на жодні території наших сусідів, ми хочемо лише повернути своє.

Щодо запрошення Путіна до Франції на святкування річниці закінчення Першої світової війни та зміцнення його позицій загалом

Путіну певним чином вдалося прорвати блокаду, показати, що він не в ізоляції. Він двічі побував у Австрії: на танцульках та з візитом. Побував на запрошення канцлера Німеччини в маєтку під Берліном. Зараз Франція намагається не відставати від Берліна з погляду налагодження містків. Це ідея фікс в Австрії, це як національна ідея, що вони є своєрідним мостом між Сходом та Заходом.

Вони не розуміють, що цей міст Росія використовує та буде використовувати як плацдарм для того, щоб просуватися далі.

Фінансування енергетичних проектів є частиною цього геополітичного задуму. Франція має певні ілюзії, імперські фантомні болі, як і Росія, а також певні інтереси, передовсім економічні. Звичайно, вони бачать великі можливості для свого бізнесу з РФ. Із другого боку, це не означає, що відразу наступного дня після візиту скасують санкції, оскільки це дуже важливий момент. Росіяни кажуть, що санкції не діють, але витрачають великі кошти на лобіювання, фактично вся дипломатія заточена на те, щоб ці санкції розхитати та повалити.

Я не думаю, що це відбудеться після візиту до Макрона. Є й інші причини. Ми говорили про фактор Росії, є ще фактор Трампа.

Власне, коли він, як ураган, пронісся Європою, передовсім на саміті НАТО, де дуже критикував європейців, які не воліють витрачати стільки, скільки вони домовилися витрачати. Звичайно, є певні побоювання європейських лідерів, що США зменшать свої гарантії Європі, взагалі можуть їх згорнути. Сподіваюся, цього не відбудеться, таких ознак немає, але такі думки є. Можна розглядати ідеї, які озвучив Макрон, зустрічаючись із фінським керівником держави, що Росія може бути частиною якихось домовленостей із кібербезпеки, воєнної безпеки тощо. Я думаю, що це ілюзія, як то кажуть, бджоли проти меду.

Путін створює проблеми, до Трампа він продавав терор, розповідав, що треба забути про всі суперечності, боротися з тероризмом, паралельно продаючи нафту та газ – основні ресурси російської економіки, цього клептократичного режиму. З Трампом так не зовсім виходить, оскільки команда безпеки, передовсім пан Макмастер, змінила ідеологічні засади бачення світу та загроз. На першому місці не тероризм, а Північна Корея та Іран, їхні ядерні та ракетні програми. На другому – стратегічні суперники Російська Федерація та Китай, лише на третьому тероризм.

Тому те, що працювало з Бушем після 11 вересня, з Обамою, зараз не працює. Європейці купуються на це, оскільки розуміють, що продовження війни, ескалація в Сирії означає нову хвилю біженців та мігрантів.

Ми знаємо, що за певні рішення, які абсолютно відповідали духу й букві європейського законодавства, поплатилася Ангела Меркель зі своєю партією на цих виборах. Звичайно, Путін спокушає європейців певними речами. Одна з головних тем, яку він обговорював із пані Меркель – це сирійське врегулювання.

Путин 27 Меркель

Він фактично досягнув певної межі. Військовими засобами можна трохи просунутися, щоб розширити контроль Асада над країною, але далі він не може йти, оскільки там є турки, які контролюють певну частину, плюс американці та їхні союзники курди. Йому потрібне політичне врегулювання та гроші, яких немає у російської економіки, щоб відбудовувати асадівську Сирію, тобто забезпечити йому можливість і надалі перебувати при владі, та затягнути для компромісу європейців.

У вересні буде зустріч чотирьох: за ініціативою Ердогана в Туреччині зустрічатимуться Росія, Франція, Німеччина й говоритимуть про реконструкцію Сирії. Тобто Путін знайшов точку дотику. З американцями таких точок узагалі немає. Коли Трамп розірвав угоду з Іраном, гарантійна роль Росії зникла, тобто росіян ніхто не слухає щодо Ірану в Вашингтоні. Щодо Північної Кореї те саме – Трамп зустрівся з Кім Чен Ином.

Роль Росії було зменшено, її навпаки критикують, оскільки вона збільшила підтримку цього режиму.

Певних домовленостей було досягнуто між американським та північнокорейським режимами, але їх не виконують, передовсім північнокорейська сторона, тому відновлюють американсько-південнокорейські навчання. Боротьба з тероризмом не є точкою дотику Росії з Вашингтоном часів Трампа. В економічному плані теж немає нічого спільного, оскільки Росія є мізерною економікою, у неї зі США взагалі смішні обсяги торгівлі та інвестицій. Трамп змінив динаміку.